Читати книгу - "Розділені небезпекою, YObach"

Темна вулиця ховала їх від очей переслідувачів, але Данте знав: часу залишалося небагато. Після їхньої спроби вистежити союзників Філіппо, ситуація різко ускладнилася, коли чоловік у залі помітив їх і підняв тривогу. Тепер на них полювали.

Данте тримав Віолетту за руку, ведучи її крізь вузькі проходи між будівлями, де тіні міста ставали надійним укриттям. Його серце калатоло, але він зберігав контроль, намагаючись знайти шлях до відступу.

— Вони близько, — прошепотів Віолетта, злегка озираючись.

Її обличчя виражало змішане почуття страху і рішучості. Данте на мить зупинився, уважно прислухаючись до кроків, що наближалися, а потім швидко ухопив її за плече, притягнувши ближче.

— Ми зможемо відірватися від них, якщо рухатимемось через стару фабрику на околиці, — тихо промовив він. — Але ти маєш повністю довіряти мені.

Її погляд був серйозним, але на мить у її очах промайнув спогад, який вона швидко приховала. Вона кивнула, даючи зрозуміти, що готова слідувати за ним.

Вони увійшли до закинутої будівлі, де на них чекала лише тиша й сутінки. Під звуки їхніх швидких кроків пил піднімався, створюючи навколо них легкий туман. Віолетта намагалася не відставати від Данте, її подих ставав важчим, але вона відчувала, що цей чоловік знову був для неї єдиним захистом.

— Ти все ще пам'ятаєш, як діяти у критичних ситуаціях? — запитав він, поглянувши на неї краєм ока.

Вона ледь усміхнулася, хоча в її усмішці відчувалася гіркота.

— Я багато чого пам'ятаю, Данте. Особливо те, чому ти мене навчив, — її слова прозвучали майже з викликом.

Вони зупинилися біля входу в одну з кімнат, де залишився старий інвентар. Данте обережно виглянув у коридор, перевіряючи, чи їхній шлях чистий. Але раптом з-за рогу з'явилася група людей, які почали рухатися до них. Їх помітили.

— Ти готова? — він запитав, готуючись до протистояння.

Віолетта дістала невеликий ніж, який завжди носила з собою, і кивнула. Їхній погляд перетнувся, і на мить вони відчули той зв'язок, який досі не згас повністю. Навіть у небезпеці вона почувала себе сильнішою поруч із ним.

Перша сутичка відбулася швидко. Данте вдарив нападника, який перший підбіг до них, і заволодів його зброєю. Віолетта відштовхнула другого, використавши всю свою спритність, і на мить відчула смак адреналіну, який колись відчувала під час їхніх перших завдань разом.

Коли залишилося тільки двоє з їхніх переслідувачів, Данте зупинився, важко дихаючи. Він відчував, як старі звички повертаються до нього, і, дивлячись на Віолетту, він побачив у її очах вогонь, що ніколи не згасав.

— Добре працюєш, — промовив він з ледь помітною посмішкою.

— Я пам'ятаю всі твої уроки, — відповіла вона, посміхаючись у відповідь.

Їхні погляди знову зустрілися, і на мить між ними запанувала тиша. Вони обидва відчували, як минуле оживає, але цього разу це був інший момент, де взаємна підтримка була життєво необхідною.

Але довго це не тривало. Зовні було чути ще більше кроків, і Данте зрозумів, що їм потрібно покинути місце до прибуття підкріплення.

— Ми повинні рухатися далі, — сказав він, знову беручи Віолетту за руку. — Цього разу ми не можемо дозволити собі зупинитися.

Вони вибігли з будівлі, рухаючись у напрямку схованки, де їх чекала безпека. Данте відчував, як їхні руки знову з'єдналися, і в цьому дотику він відчував частину себе, яку намагався знищити роками.

Їхній шлях крізь ніч був важким, але він розумів, що з цією жінкою поруч він знову готовий зіткнутися з будь-якою небезпекою, навіть якщо це означає відкрити своє серце для старих почуттів, які він так довго намагався загасити.