Читати книгу - "Усі їхні демони, Поліна Кулакова"

Медик нарешті підняв погляд від свого записника й подивився спочатку на підполковника, а тоді на слідчого.

— Неприємна справа, Назаре.

— Гучна, я б сказав! Добра нагода позбирати «зірок» і тобі, Вусе, і всьому нашому підрозділу, — прокоментував Гричак.

Раптом задзвонив мобільний підполковника, він нерозбірливо буркнув «дістали» й відійшов убік відповісти на дзвінок.

— Він що, радіє? — спитав судмедексперт, шокований почутим.

Капітан мовчки знизав плечима й присів навпочіпки біля трупа — треба все ретельно оглянути, не торкаючись. Убитий лежав на спині. Вилиняла брудна й місцями подерта футболка задерлася, оголивши блідий, трохи випуклий живіт. Нижче пупа тягнулася темна доріжка кучерявого волосся. На ребрах фіолетові садна, а внизу — ближче до спини — багряніли трупні плями.

— Хлопця добряче відлупцювали, — монотонно продовжив експерт, — кілька разів кинули обличчям об каміння...

— Усе трапилося тут?

— Так, — Андрій махнув головою ліворуч, — он там кілька каменів зі слідами крові. Також знайшли вибитий зуб.

— А потім застрелили. — замислено сказав Назар. — Жорстоке вбивство.

— Можливо, розправа, — додав експерт. — Одна гільза трохи далі, дві зовсім поруч.

— Є ще якісь деталі? Особливості?

— Більше зможу сказати після розтину. Поки це все. — відповів Андрій й перегорнув сторінку блокнота.

— А щось, за чим можна встановити особу?

Андрій заперечливо похитав головою і відповів:

— Документів немає, обличчя сильно спотворене.

— Родимі плями чи татуювання? — уточнив Назар.

— Так. Кілька тату є. Їх уже сфотографували, ось тобі опис, — судмедексперт вирвав один аркуш із записника й простягнув слідчому.

— Дякую.

Він зітхнув і додав:

— Гадаю, доведеться залучати соціальні мережі та репортерів. Але спочатку пориюся у звітах патрульних, може, щось і знайду. Нечасто в нашому спокійному місті трапляються вбивства із використанням вогнепальної зброї.

Експерт мовчки погодився, а Назар дав знак накривати труп клейонкою.

Розділ 8

Споночіло. У квартирі № 15 досі тривали розмови та гриміла музика. Троє чоловіків про щось запекло сперечалися. Тютюновий дим так щільно звивався кімнатою, що навіть прочинені двері на засклений балкон не рятували. Під столом уже назбиралося три порожні півлітрові пляшки, з четвертої якраз розливали по чарках наступну порцію. Леся у своїй «кімнаті» намагалася заснути, напхавши вуха ватою, яку завжди тримала під подушкою. Поруч на підлозі скрутилася калачиком Лада.

У свої дев’ять років дівчинка не надто розуміла, що таке алкоголізм. Вона звикла, що мама і тато Вітя випивають майже щодня, а тоді стають якимись інакшими. Звикла, що вони постійно сваряться, іноді й б’ються...

У першому класі Леся й гадки не мала, що її батьки роблять щось погане. Для неї цілком звичайною справою видавалися і постійні гості, і порожні пляшки під столом, і незмінний безлад у квартирі, і щільна завіса цигаркового диму в кімнаті. Вона не пам’ятала рідного тата й того, іншого життя, яке було при ньому. А тоді Леся почала ходити гратися до Христинки та збагнула, що з її мамою і татом Вітею щось не так. Зрештою вона навчилася сидіти тихенько й нікому не розповідати, що коїться в них удома, бо знала — інші діти ще більше глузуватимуть. Тому сьогодні, коли тато Вітя з дядьком Петром знову щось не поділили, вона намагалась не боятися.

Леся заздрила своїй подрузі Христині, чиї батьки не пили горілку. Її мама завжди частувала смачненьким — то спече пирога з яблуками і корицею, то приготує домашнє морозиво, то дістане з холодильника яскраве веселкове желе у креманках. Лесина ж мама пекла солодке лише на великі свята, а страви на їхньому щоденному столі обмежувалися макаронами з сосисками чи смаженою картоплею. Христинин тато мав свою майстерню — виготовляв меблі на замовлення. Він майже увесь час працював там, іноді дозволяв дівчаткам спостерігати за роботою. У майстерні приємно пахнуло деревом, а підлога зазвичай ховалася під м’яким килимом стружки з пиляних дошок.

Хильнувши, тато Вітя й дядько Петя завжди про щось сперечалися. Сьогодні про політику, гроші, роботу. Далі зайшла мова про обмін трикімнатної квартири на дві менші, щоб дядькові після розлучення отримати «свою площу». Зненацька вітчим зацідив йому в зуби, той ударив у відповідь. Вітя, гепнувшись на підлогу, закричав. Зав’язалася бійка. Лада скочила на лапи, стала у стійку, загарчала, а Леся розвернулася обличчям до стіни й затулила вуха руками.

— Забирайся з мого дому! — волав вітчим.

— Що-що?! — зареготав добряче п’яний дядя Петя. — Це квартира моїх батьків. А ти, сучий сину, присмоктався до Анжели! Жебрак! Я тебе випхаю звідси. От побачиш!

— Стули пельку! Ти тут не житимеш, затямив?! Тільки через мій труп!

Вітя підвівся й кинувся на шуряка з кулаками. Обидва ледве трималися на ногах, але дурної сили вистачило, аби Петя від удару налетів на сервант, яким була відгороджена «кімната» Лесі. Простір вітальні заповнили дзвін битого скла та кулеметна черга брудної лайки. За мить квартиру розітнув жіночий вереск — Лесина мама кинулася розбороняти чоловіків. Але тато Вітя віджбурнув одним ударом і її. Тієї миті, коли Анжела впала обличчям на розбиту скляну поличку, з-за відгородженого кутка вилетіла Лада й кинулася на Віктора. Шалений гуркіт, гавкіт Лади й наляканий материн зойк примусили Лесю підвестися з ліжка й сторожко визирнути до кімнати.

— Мамаааа... — налякано пропищала дівчинка, побачивши кров на її обличчі.

Тато Вітя стояв розлючений, мов бик, стискаючи кулаки. Розширені зіниці мали вигляд суцільних чорних дір, а розпашіле червоне обличчя скривилося у злісній гримасі. Леся ледве впізнавала в ньому свого вітчима — щось звіряче проступило, дике. А мама лежала на підлозі. Дядя Петя сидів, прихилившись до дверцят лакованої шафи й розмащував обличчям кров, що юшила з порізу на чолі. Француз валявся на дивані — він заснув просто за столом.

— Ма... мамо! — крізь сльози пищала Леся. Раптом вона відчула страх, що мама помре, і вона осиротіє як Гаррі Поттер. Щось крижане стиснуло її нутрощі.

Тато Вітя схопив Петю за комір футболки й потягнув підлогою. Мама підвелася на ноги й, хитаючись, пройшла до дивану. На її щоці червоніло кілька подряпин, та загалом — без особливих травм. Лесю, здається, ніхто й не помітив.

— Пішов нахер звідси! — прогарчав вітчим, ногою вгативши Петю в живіт.

Лада заходилася несамовитим гавкотом. Шерсть на її загривку стала сторч. Коли тварина кинулася на вітчима