Читати книгу - "Уява або життя, Madlen Rivalle"

Вони розклали фрукти, солодощі та імбирне пиво на столик перед лавкою. Цей вечір назавжди закарбується в пам’яті Ленз.

Ми могли б часто так гуляти і з кожним разом ставати ще ближчими, – сказала дівчина. Я залюбки організую тобі ще купу побачень, тільки забажай, – сказав він пригорнувши її до себе. Що ти зараз відчуваєш? Я не хочу, щоб це закінчувалось, – з сумом сказав Леві. Ти ж пообіцяв стільки побачень, скільки мені заманеться. Це може ніколи не закінчуватися.

Леві лише міцніше обійняв Ленз.

Ти для мене дуже багато значиш, – продовжувала дівчина. Як і ти для мене, – він ніжно поцілував її в маківку.

День добігав кінця, їжа закінчувалась, наставав холодний вечір. Ленз відчула, що замерзає.

Тримай, – простягнув їй куртку хлопець, – час вже додому, темнішає.

Тримаючись за руки вони вирушили додому.

На наступний день Ленз прокинулася з ломотою в тілі та головним болем. Вона почувалась розбитою, обгорнувшись ковдрою, спустилася на кухню. Леві порпався серед поличок.

Привіт, – хриплим голосом сказала дівчина. Чого ти встала? Тобі треба бути у ліжку. Тебе не було, от я і подумала… Я ще зранку помітив, що у тебе жар, тому повертайся до себе, я скоро прийду. Мені вдалося знайти майже всі потрібні ліки в цьому домі. І чому не можна тримати все в одному місці? – бурчав він. Чай майже готовий, тому швидко нагору! Мені не настільки погано, щоб весь день лежати.

Леві розвернувся до неї і замість заперечень, перекинув її разом з ковдрою через плече і піднявся сходами. Він обережно поклав її і пообіцяв швидко повернутися. Через десять хвилин він приніс тацю з гарячим чаєм та упаковкою ліків.

Ти вчора надто легко вдягнулася. Гарно, але не для осені. Невдалий час захворіти. Завтра тобі вже буде краще, я потурбуюсь про це. А поки ти відпочиваєш, пропоную включити щось з твоїх улюблених фільмів, – Леві взяв ноутбук і поклав на ліжко.

Вмостившись поряд з нею, обійняв. Ленз обрала документальний фільм.  Вона взяла його за руку, переплітаючи їхні пальці. В такі моменти, коли він поряд і піклується про неї, весь світ, всі справи та хвилювання можуть зачекати. Втома від застуди почала брати гору, дівчина поступово поринала в сон.

Леві…, – сонно бурмотіла вона. Що таке? Якби ти людиною, ми могли б кохати одне одного? Не знаю... – видихнув хлопець. А зараз ти б покохав мене? – майже сплячою казала Ленз. Тобі треба відпочивати, – він провів рукою по її волоссю. Я кохаю тебе, – сказала дівчина і заснула.

Будильник дзвонив вже тричі. Ленз повільно вилізла з ліжка. Вона почувалась краще, але була дуже сонною. Більшу частину ночі її переслідували жахіття, в яких вона в непроглядній темряві шукала Леві. Дівчина швидко переодяглась і схопила дорожню сумку. Спустившись вниз, знайшла готові сендвічі в холодильнику. До відправки автобуса лишалось трохи більше тридцяти хвилин. Леві приєднався до неї, сівши по інший бік столу. Вони снідали в тиші, поки Ленз підбирала потрібні слова.

Щодо вчорашніх моїх слів, – невпевнено сказала вона. Не переймайся, тобі було погано, температура, в такому стані.. Ні! Я не збиралася відмовлятися від сказаного. Я не марила і усвідомлювала дійсність. Тоді це все безглуздо, – відрізав Леві. Чому? – обурювалась дівчина. Ти не можеш до мене щось відчувати. Може я краще знаю? – почала злитися вона. Ленз! Почуй мене, будь ласка, я не людина, в мене не можна закохуватися. Ти мене вигадала, а це означає, що рано чи пізно, коли настане час, коли ти подорослішаєш, мені залишиться лише зникнути. Це все не вічно, а твої страждання останнє, що потрібно. Ти не можеш знати напевно, зникнеш чи ні! – їй хотілось плакати від цієї думки. Я впевнений в цьому, просто не настав час. Просто змирись з цим. Не збираюсь я цього робити! В тебе нема вибору! – почав злитися у відповідь Леві. Не бажаю продовжувати цю розмову, – Ленз накинула сумку і рушила до дверей. Куди ти зібралася? В мене профорієнтаційний табір. Повернусь в кінці тижня. Тобто, за весь цей час ти встигла розповісти мені що завгодно, але не це?! – хлопець дійшов до піка. А тобі не начхати? – в’їдливо запитала вона. Ми не були так довго на відстані. Ти ж розумієш, що наслідки нам не відомі, – вже спокійно сказав Леві. Ти ж сам кажеш, що ти не вічний. Ленз… Просто щезни, бачити тебе не хочу, – стримуючи сльози сказала дівчина.