Читати книгу - "Тіні старого маєтку, Mira"

Софія відчула, як важка темрява намагається поглинути її. Відкриття скрині принесло не лише знання, але й відчуття, що вона стала частиною цієї стародавньої таємниці. Прокляття, яке пов'язувало Адама, Ліліан та всіх, хто жив у цьому маєтку, тепер і на її плечах.

Кімната навколо почала обертатися, і її ноги мало не підкошувалися. Тіні, які тільки-но здавалися інертними, тепер рухалися навколо, переплітаючись з її тілом, наче намагаючись всмоктати її в темряву.

Адам, як і обіцяв, не залишив її. Його зображення з’явилося в темному кутку кімнати, хоча вона і не бачила його фізично. Його голос прорізав тишу.

— Софіє, це те, що ти повинна була побачити. Ці образи — це не просто спогади. Вони — урок. Якщо ти залишишся тут, ти станеш частиною цих тіней назавжди.

Софія заплющила очі, намагаючись зібрати сили. Вона пам’ятала, як Адам розповідав про те, що вони з Ліліан стали частинами цієї нескінченної темряви, і тепер усе, що відбувалося, було лише результатом прокляття.

— Я не боюся, — тихо промовила вона, відкриваючи очі. Її погляд знову зупинився на скрині. — Я знаю, що це частина цього шляху. Я повинна зрозуміти, як зупинити це.

Тіні почали відступати, наче відчуваючи її рішучість. Софія знала, що їй потрібно пройти через це, аби не тільки допомогти Адаму, але й знайти шлях, який дозволить звільнити їх обох.

— Ти правий, — сказала вона голосно, звертаючись до тіней. — Але я не залишу вас вічно тримати нас тут. Ви не маєте влади над нами більше.

Як тільки вона це сказала, темрява почала відступати, і навколо стало трохи світліше. Скриня залишалася відкритою, але більше не випромінювала тієї лякаючої енергії. Тіні почали зникати, одна за одною.

Адам, який досі стояв вдалині, зробив крок вперед, і його постать поступово ставала все більш матеріальною.

— Ти зробила це, — сказав він, дивлячись на неї з величезним подивом і відчуттям глибокої вдячності. — Ти змогла повернути їх назад. Ти можеш зупинити це.

Софія почувала, як тривога й страх починають відступати, поступаючись місцем іншому почуттю — рішучості та надії. Вона не могла допустити, щоб тіні перемогли. Вона не могла втратити це останнє можливе спасіння.

— Але як ми можемо закінчити все це? — запитала вона, оглядаючи кімнату, яка почала повертатися до своєї звичайної форми.

Адам поглянув на неї з сумом, наче важке знання ховалося за його очима.

— Є лише один спосіб звільнити нас. Ти повинна розкрити всю правду. Не лише для мене, але й для Ліліан. Вона частина цього прокляття, і без її вибачення, без її прощення все це не зупиниться.

Софія глибоко зітхнула. Вона розуміла, що шлях до звільнення ще не завершено. Це лише перший крок. І тепер їй потрібно буде розплутати ще більш складний вузол, що з’єднував усі ці тіні, спогади і покаяння.

— Ти готовий до того, щоб я дізналася всю правду про тебе і Ліліан? — запитала вона, намагаючись знайти в його очах хоча б натяк на відповідь.

Адам мовчав, але в його погляді було все: і біль, і надія, і страх. Він знав, що розповідь про Ліліан і його роль у всьому цьому змінить усе. Але він також розумів, що цього уникнути неможливо.

— Я готовий, — відповів він, і Софія побачила в його очах щирість. — Ти повинна дізнатися, чому ми всі стали такими, і чому прокляття так сильно тримається над нами. Тільки так ти зможеш врятувати нас усіх.

Софія зрозуміла, що цього шляху не можна уникнути. І що вона готова пройти його до кінця.