Читати книгу - "Королівство Крижаного Полум'я. Частина 1 - Обрана, Svitlana Anosova"

Після короткої зустрічі з Міневрою Ервін пройшов через залу, спостерігаючи за гостями. Він розумів, що його повернення не залишилося непоміченим. Чутки ширилися серед присутніх: куди поділась Августа, і чому весілля призначене так раптово? Навіть серед звуків музики і сміху він відчував напругу, що згущувалася в повітрі. 

Він проходив повз натовп, і навіть крізь шум музики чув перешіптування. Погляди гостей ковзали по ньому, одні – із цікавістю, інші – з недовірою. Вони боялися його. І водночас не могли відірвати погляду. 

Але його головна мета була в іншому – йому потрібно було простежити за діями Вільяма Ле Досьє. Батько Августи вже напевно планував наступні кроки, і Ервін не міг допустити, щоб цей союз із Бароном Градовським набув сили. 

Він швидко направився до балкону, де міг відсторонитися від усіх і спокійно роздумувати. Поглядаючи на захід сонця, він знову відчув той самий холодний внутрішній вогонь, який охоплював його в моменти небезпеки. Дракон завжди відчував небезпеку ще до її появи. 

– Щось змінилося, – подумав він.
–Потрібно поспішати. 

Тиша балкону була зрадлива. Вона здавалася безпечною, але навіть у тиші можна почути небезпеку. Ледь відчутні кроки змусили Ервіна напружитися, але, повернувшись, він одразу впізнав постать у затінку. Фредерік. Завжди уважний, завжди там, де потрібно. 

– Ваша величносте, – почав Фредерік, його голос був ледь чутний, але сповнений занепокоєння, – є новини. 

– Говори, – коротко відповів Ервін, не обертаючись до нього. 

– Вільям Ле Досьє активізував своїх союзників. Він відправив посланців до Барона Градовського й інших сусідніх лордів. Вони планують щось велике. 

Ервін промовчав, спокійно дивлячись на захід. Все, про що він підозрював, підтверджувалося. Часу було мало, і він мав діяти. 

Дякую, Фредеріку. Підготуй війська до можливого наступу. Але роби це непомітно. Ми не можемо допустити, щоб наші наміри стали відомими. І ще одне, – відправ дозорців до південних морів. Я хочу знати про кожен крок Барона Градовського. 

Фредерік кивнув і швидко зник у темряві, залишивши Ервіна на балконі. 

Вільям справді вважає, що може мене обіграти?" – з холодною іронією подумав Ервін. Його пальці ковзнули по балюстраді балкону, відчуваючи морозний камінь під пальцями. 

– Він навіть не уявляє, з ким грає в цю гру. 

Дракон знав, що час спливає. Він мусить завершити цю гру, поки вороги не стали надто сильними.