Читати книгу - "Небезпека у лісі! {оушен}, Страгозорый"

      Коли я тільки-тільки потрапив сюди, я подумав, що тут взагалі нічого й нікого нема окрім лиш декількох стареньких дерев, які були «розкидані» по острову то там, то тут та стовбури яких вже схоже, побіліли взагалі від холоду. Але ні, я знову помилився.

     Облітаючи острів, я побачив дивних істот. Підлетів ближче, щоб добре розгледіти їх.

     Вони не могли нормально літати. Точніше, вони взагалі літати не могли. Їх крила були дуже замалими для нормального польоту. Я бачив, як декілька дорослих істот з розбігу намагались злетіти, активно махаючи крилами. Але нічого не вийшло, і тому усі майже одразу впали на льод.

     Але бонусом було те, що вони могли доволі швидко бігати. Та й до того ж, їх у зграях - так, це були перші істоти у моєму світі, які існували по більшій частині завдяки інстинктам зграї, - було багато. Так що звичайному гібриду ст людині їх буде важко завалити. Якщо можливо.

    Самі істоти були схожі на великих змій. При тому ці змії мають дві задні лапи, а саме тіло було довгим.

     Прикол був в тому, що тут були ще істоти. Вони були більше схожі на драконів. Шиї їх були доволі довгими. Але не настільки, щоб заважати літати - хоч інколи це все ж стає проблематично, - та взагалі жити нормально. Подібні істоти явно не звикли постійно битися та боятися за своє життя. Можливо вони взагалі травоїдні на відміну від багатьох інших.

      Я спочатку не розумів, як вони здобувають собі їжу. До м'яса вони не пристосовані, а рослинності тут ніякої нема. Але ні. Ці дивні створіння все ж знаходять невеличкі ділянки землі, де залишилось трохи трави.

     Та й шукають вони собі їжу доволі цікаво. Підносять спочатку морду до засніженої землі - частіше там, де снігу багато, бо, гадаю, там частіше за все більше трави «зберігається». Якщо щось винюхають, починають агресивно рити, щоб дібратися нарешті до їжі.

     Коли я шукав собі невеличку печеру, щоб там заночувати, я знайшов цікаві камені. Їх тут було багато, і мали вони незвичну форму. З однієї сторони вони були сірими. З іншої взагалі білими.

      Спочатку не наважився доторкнутися до каменів. Коли цікавість взяла наді мною гору, спочатку ткнув палицею. Наче нічого. Потім все ж наважився торкнутися дивного каміння рукою. Теж нічого особливо не відбулося.

     Взяв невеличкий камінець, який був відламаний ще до моєї появи тут. Декілька секунд розглядаю його з цікавістю, прокручуючи в пальцях. При цьому інколи роззираюсь по сторонах, щоб якщо що ніхто не підкрався позаду та не спробував напасти.

     Гм, можливо, з цього каменю вийде доволі непогана броня, якщо постаратися.