Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

Владислав зачинив двері й опустив жалюзі. Атмосфера стала ще більш камерною, навіть трохи змовницькою.

— Добре, Анастасіє, — сказав він, сідаючи за стіл. — Працюємо далі. Але тепер — ще уважніше.'

Настя кивнула, підсвічуючи планшетом документи. Вона розкладала копії договорів, внутрішню звітність і щось у них починало не стикуватися.

— Бачите це? — вона показала на таблицю оплати постачальників. — Це ТОВ «Корал Лтд». Згідно з цим, вони виставляють рахунки щомісяця на суму 400 тисяч гривень. Але...

— Але? — Влад нахилився ближче.

— Але це фірма, що мала припинити існування два роки тому. Вона в чорному списку банку.

Владислав різко змінився в обличчі. Його рука стиснула кулькову ручку.

— Цього не може бути. Усі платежі проходили перевірку.

— Можливо. Але їх робив один і той самий бухгалтер. І знаєте, хто його рекомендував?

Настя клікнула ще кілька разів. В її очах блищала цілеспрямованість.

— Ваш заступник.

— Орест Браник… — пробурмотів Владислав. — Це пояснює багато чого.

Настя обережно подивилася на нього:

— Якщо це правда, то кейс, який я мала просто розкласти по пунктах, може стати кримінальною справою.

— Це вже не кейс, — тихо сказав він. — Це шахівниця. І, схоже, ми тепер у грі.

Він підняв очі, повні змішаних емоцій — захоплення, тривоги, надії.

— І ви, пані стажерко, щойно стали моїм партнером у цьому розслідуванні. Якщо згодні, звісно.

Настя усміхнулася, хоча відчувала, як прискорено б’ється серце.

— Звучить як підвищення.

— Це більше, ніж підвищення, — сказав Владислав, — це крок на територію, де вже немає «звичайної роботи». Є ризик, небезпека, довіра. І ще — шанс змінити все.

Настя повільно кивнула:

— Я з вами. Але пам’ятайте, пане Коваль: я — не просто фігура. Я граю свою гру.