Читати книгу - "Нетопир"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Харрі здалося, що на нього впало кілька крапель. Він здивовано поглянув на небо — і справді, з північного заходу непомітно підкралася чорно-густа грозова хмара.
— А як ти впізнав Німбін по фотографії якогось будинку?
— Німбін? Забув тобі сказати: я старий хіпі, — осміхнувся Ендрю. — Усім відомо, що ті, хто хвастає, ніби пам'ятає фестиваль «Акваріус», насправді брешуть. Ну я ж бо в усякому разі пам'ятаю будинки на головній вулиці. І відчуття, начебто опинився в бандитському містечку з вестерну, розфарбованому якимсь психом у бузковий і золотий. Гадаю, ці кольори застрягли в моїй підсвідомості, так на мене подіяло їхнє поєднання. І я відразу пригадав про них, побачивши ту фотографію.
По обіді Водкінс скликав ще одну нараду. Цього разу дещо цікаве вдалося знайти Юн Суе.
— Я переглянув усі нерозкриті вбивства в Новому Південному Уельсі за останні десять років і знайшов чотири схожі на наше. Трупи знайдено у глухих місцях: два у сміттєвих купах, один — на узліссі, біля шосе, і ще один сплив у річці Дарлінґ. Жінки спершу були зґвалтовані і вбиті в іншому місці, а потім викинуті. І що найважливіше — всі до однієї задушені і в усіх на шиї були синці від пальців.
Юн Суе сліпучо посміхнувся.
Водкінс одкашлявся:
— Тебе трішечки занесло, Суе. Задушення — не такий вже рідкісний спосіб убивства, якщо воно пов’язане із зґвалтуванням. А географія, Суе? Річка Дарлінґ — це чортзна-де! За сто кілометрів од Сіднея.
— Тут заковика, сер. Я не можу виявити жодної територіальної закономірності.
Вигляд у Юна був змучений.
— Тоді не думаю, що на підставі того, що за десять років по всій країні були знайдені чотири задушені жінки…
— Ще дещо, сер. У них у всіх світле волосся. І не просто світле, а біле.
Леб’є тихо свиснув. За столом стало тихо.
Обличчя Водкінса залишалося недовірливим:
— Юне, ти можеш зробити деякі підрахунки? Подивися статистику, прикинь, як ці справи з нею співвідносяться, наскільки вони виходять за межі звичайного, щоб нам не бити на сполох передчасно. Для більшої надійності перевір усю Австралію. Розбери в тому числі нерозкриті випадки зґвалтування. Може, там щось знайдеться.
— На це піде скількись часу. Але я постараюся, сер, — знову посміхнувся Юн.
— Добре. Кенсинґтоне і Ховлі, чому ви ще не в Німбіні?
— Виїжджаємо завтра вранці, сер, — відповів Ендрю. — У Літґау свіжий випадок зґвалтування, і я хочу спочатку зайнятися ним. Мені здається, тут можливий якийсь зв’язок з нашою справою. Ми якраз збиралися туди вирушати.
Водкінс поморщив чоло.
— Літґау? Кенсинґтоне, ми працюємо в команді. А це означає, обговорюємо і координуємо наші дії, а не просто кидаємося, як нам стрельне в голову. Здається, ми тут не обговорювали жодного зґвалтування в Літґау.
— У мене просто передчуття, сер.
Водкінс зітхнув:
— Еге ж, Маккормак говорить, що у вас якась там особлива інтуїція…
— У нас, аборигенів, зв’язок зі світом духів сильніший, ніж у вас, блідолицих.
— У моєму відділку, Кенсинґтоне, подібні міркування до уваги не беруться.
— Я просто пожартував, сер. Але ця справа цікавить мене і з іншої причини.
Водкінс похитав головою:
— Гаразд, тільки не пропусти, будь ласка, вранці свій літак.
По шосе вони доїхали до Літґау — промислового містечка з десятьма-дванадцятьма тисячами жителів, що нагадало Харрі велике селище. Біля поліцейської дільниці горів проблисковий маячок, кидаючи скалки синього світла на стовп поблизу.
Начальник поліції прийняв їх привітно. Він виявився добродушним товстуном з неймовірним подвійним підборіддям і прізвищем Ларсен. У нього були далекі родичі в Норвегії.
— У вас в Норвегії є знайомі Ларсени? — запитав він.
— І не один, — відповів Харрі.
— Ага, бабуся розповідала, що у нас там велика родина.
— Так і є.
Справу про зґвалтування Ларсен пам'ятав добре.
— На щастя, в Літґау таке нечасто. Трапилося це на початку листопада. Жінка поверталася додому з фабрики, з нічної зміни. У провулку її збили з ніг, посадовили в машину й, погрожуючи ножем, відвезли у ліс коло підніжжя Блакитних гір, де злочинець зґвалтував її на задньому сидінні. Він уже схопив жертву за шию і почав душити, коли почув позаду автомобільний сигнал. Водій їхав у заміський будинок і, вирішивши, що завадив закоханій парочці, не став виходити з машини. Поки ґвалтівник перебирався на переднє сидіння, жінка встигла вискочити і кинулася до другої машини. Ґвалтівник зрозумів, що його справа кепська, натиснув на газ і поїхав.
— Хто-небудь помітив номер автомобіля?
— Ні, адже було темно, та й сталося все дуже швидко.
— А жінка встигла розгледіти злочинця? Звернула увагу на особливі прикмети?
— Звичайно. Ну, тобто… Загалом, було темно.
— У нас із собою є одна фотографія. А у вас є адреса тієї жінки?
Ларсен дістав архівну папку і, важко сопучи носом, почав перегортати сторінки.
— І ще, — сказав Харрі. — Ви не знаєте, вона не блондинка?
— Блондинка?
— Еге ж, у неї випадково не світле волосся? Може, біле?
Сопіння Ларсена стало ще важчим, подвійне підборіддя затряслося. Харрі зрозумів, що товстун сміється.
— Ні, не думаю, друже. Вона — куурі.
Харрі запитливо поглянув на Ендрю.
— Вона чорненька, — втомлено пояснив той.
— Як вуглина, — додав Ларсен.
— Куурі — це назва племені? — запитав Харрі, знову опинившись у машині.
— Ну, не зовсім, — сказав Ендрю.
— Не зовсім?
— Довго розповідати. Загалом, коли до Австралії прибули білі, там уже було шістсот-сімсот місцевих племен — це 750 тисяч мешканців. Вони говорили 250 мовами, деякі були такі ж несхожі, як англійська і китайська. Але завдяки вогнепальній зброї, небаченим доти хворобам, расовій інтеграції та іншим благам, які принесли із собою білі, місцеве населення помітно скоротилося. Вимирали цілі племена. І коли від початкової племінної структури нічого не залишилося, тих, хто вижив, стали позначати загальними назвами. Тут, на південному сході, аборигенів називають «куурі».
— А скажи-но мені, чому ти спочатку не перевірив, блондинка вона чи ні?
— Я помилився. Напевно, якийсь комп'ютерний збій. Що, у вас в Норвегії такого не буває?
— Ендрю, ти розумієш, що на такі марш-кидки у нас зараз немає часу!
— Чому? У нас навіть є час, щоб тебе розвеселити. — Ендрю різко повернув праворуч.
— Куди ми їдемо?
— Взагалі-то на Австралійський ярмарок сільськогосподарської продукції.
— Ярмарок? Ендрю, у мене сьогодні увечері зустріч!
— Невже? Гадаю, з «Міс Швеція»? Гаразд, заспокойся, устигнеш! Але як представника правоохоронних органів мушу тебе попередити: особисті стосунки з потенційним свідком можуть призвести до…
— Ну зрозуміло, ця вечеря має стосунок до розслідування. У мене до неї є кілька питань.
— Ну звичайно.
Ринкова площа
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нетопир», після закриття браузера.