Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

— Ні. Я працюю в Hipo Вулфа, приватного детектива. У мене є деяка інформація, що може зацікавити містера Еверса.

Здоровило знов не повірив.

— Ви сказали, у Hipo Вулфа?

— Саме так. Заприсягтися на біблії?

Не виказуючи ніяких емоцій, здоровило взяв трубку, сказав по телефону кілька слів, вислухав відповідь і, поклавши трубку, промовив:

— Заждіть тут.

Після цього він підвів голову і втупився в мене поглядом — видно, прикидав, чи важко буде зі мною впоратись. Щоб показати свою байдужість, я відвернувся і став розглядати фотографію на стіні — незграбна триповерхова будівля з написом: «Електронний завод Еверса в Дейтоні». Я вже майже закінчив лічити вікна заводу, коли двері відчинились і з'явилася жінка. Вона назвала моє ім'я і сказала йти за нею. Ми перетнули вестибюль, завернули в коридор і підійшли до дверей з табличкою: «Містер Еверс». Жінка розчинила переді мною двері, і я ввійшов, а вона залишилася за порогом.

Еверс сидів за письмовим столом, що стояв між двома вікнами, і жував сандвіч. Я ступив два кроки, зупинився її вигукнув:

— О, даруйте, але я зовсім не хотів перебити вам ленч!

Не перестаючи жувати, вік почав розглядати мене крізь окуляри без оправи. Еверс мав невеличке пещене лице — з тих, що й не запам'ятаєш, поки не докладеш зусиль. Проковтнувши, він надпив каву з паперової склянки і сказав:

— Мені завжди хто-небудь перебиває. Що ви там сказали про Hipo Вулфа та інформацію? Яку інформацію ви маєте на увазі? — Він знов відкусив сандвіч з білим хлібом.

Я підійшов до крісла біля столу й сів.

— Може, ви вже її й маєте. Це пов'язано з урядовим замовленням…

Еверс пережував, проковтнув і спитав:

— A Hipo Вулф що — виконує замовлення уряду?

— Ні, він виконує замовлення однієї приватної особи. Його клієнта цікавить той факт, що після перевірки політичної благонадійності одного з ваших службовців уряд анулював чи незабаром анулює замовлення вашій фірмі. Певна річ, таким фактом може зацікавитися й громадськість, і…

— Хто цей клієнт?

— Я не можу його назвати. Справа конфіденційна, і…

— Це людина, зв'язана з нашою фірмою?

— Ні. В жодному разі. Як я вже сказав, містере Еверс, справа тут стосується громадських інтересів, і ви розумієте чому. Коли під приводом перевірки громадян на політичну благонадійність порушуються їхні особисті й майнові права, то справа перестав бути приватною. Клієнта містера Вулфа турбує саме цей бік питання. Все, що ви мені повідомите, матиме суто конфіденційний характер і буде використано лише з вашої згоди. Звичайно, ви не бажаєте втрачати контракту — як ми знаємо, досить солідного, — однак як громадянин не станете миритися з таким беззаконням. На думку клієнта містера Вулфа, в цьому й полягає суть питання..

Еверс відклав сандвіч і втупився в мене очима.

— Ви сказали, що маєте якусь інформацію. Що це за інформація?

— Бачте, ми гадали, що ви, можливо, ще не знаєте про анулювання контракту.

— Про це знають сотні людей. Що ще?

— Очевидно, причиною анулювання було те, що під час перевірки політичної благонадійності віце-президента вашої фірми стали відомі деякі факти з його особистого життя. У зв'язку з цим постає двоє запитань: наскільки вірогідні ці так звані «факти» і як вони впливають на благонадійність віце-президента й вашої фірми? Може, з ним чи з вами вчинили несправедливо?

— Що ще?

— Все. Гадаю, досить і цього, містере Еверс. Якщо ви не бажаєте розмовляти про це зі мною, поговоріть з самим містером Вулфом. А якщо ви нічого не знаєте про його становище і репутацію, довідайтесь. Він доручив мені дати вам ясно зрозуміти, що коли ви дістанете вигоду з того, що він робить, то він не має наміру вимагати від вас компенсації. Клієнта містер Вулф не шукає, клієнта він має.

Містер Еверс похмуро дивився на мене.

— Я нічого не розумію. Той клієнт — газета?

— Ні.

— Журнал? «Тайм».

— Ні. — Тут я вирішив трохи перевищити надані мені повноваження. — Я можу тільки сказати, що це приватна особа, яка вважає, що ФБР зловживає своїми правами.

— Я вам не вірю. І взагалі все це мені аж ніяк не до вподоби! — Він натис кнопку на столі. — Ви що — з ФБР?

Я відповів «ні» і хотів був додати ще щось, але цієї миті двері відчинились, з'явилася жінка, яка привела мене сюди, і Еверс різко їй наказав:

— Міс Бейлі, проведіть цього добродія! До ліфта.

Я спробував заперечити і сказав, що якби він обговорив справу з Hipo Вулфом, то найгірше, що могло б статися, — це втрата урядового замовлення, а воно, видно, вже й так утрачене, і якщо, мовляв, і є шанси його зберегти…

Але Еверс простяг руку до ще однієї кнопки на столі, і з виразу його обличчя я зрозумів, що розмовляти далі нема рації. Ні, тут мені робити більше нічого. Я підвівся і в супроводі жінки вийшов з кабінету. Але в приймальні мені довелося ще раз переконатись, який нещасливий був для мене цей день. Тільки-но я рушив з кімнати, як двері ліфта розчинились і назустріч мені ступив чоловік, незнайомцем якого аж ніяк не назвеш. Десь рік тому, працюючи над однією справою, я мав до діла з агентом ФБР на ім'я Моррісон. Це й був він. Наші погляди зустрілися. Подаючи руку, Моррісон вигукнув:

— Отакої! Хіба Ніpo Вулф уже застосовує електроніку?

Я по-дружньому потис йому руку й вискалив зуби:

— О, ми теж намагаємось не відставати від людей. Маємо намір поставити «жучки» в одному будинку на Шістдесят дев'ятій вулиці[3]. — Я підступив до ліфта й натис кнопку. — Ось я й ознайомився тут з останніми новинками.

Ввічливо усміхнувшись, Моррісон відповів, що тепер їм, певно, доведеться перемовлятись на службі кодом. Цієї миті двері ліфта розсунулись, я ввійшов у кабіну, і двері зачинилися. Так, день видався справді нещасливий. Особливого значення це, звичайно, не мало — адже з Еверсом у мене однаково нічого не вийшло. Проте невдача нікого не тішить, а як нам зараз потрібна була вдача, знав тільки господь бог.

Я вийшов на вулицю і попростував до житлових кварталів. Я важко ступав по твердому тротуару, а не летів на крилах успіху.

Минуло більше двадцяти хвилин, і Ел, звісно, поїхав. Проте о тій порі таксі на Першій авеню було скільки завгодно. Я підкликав одне з них і назвав водієві адресу.

4

Увечері тієї середи, за чверть до одинадцятої, виснажений і зневірений, я піднявся сходами на ґанок нашого старого