Читати книгу - "Вогнем і мечем. Том перший"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
І ті й ті сиділи на лавах, що стояли біля довгих дубових столів, і голосно розмовляли, і все про подію, яка сколихнула місто, — про втечу Хмельницького.
Скшетуський із Зацвіліховським усілися собі окремо в куточку, і намісник заходився розпитувати, що за цабе таке цей Хмельницький, про якого тільки й говорять.
— А ти, добродію, не знаєш? — здивувався старий жовнір. — Це писар Війська Запорозького, суботівський дідич і… — додав він тихо, — мій кум. Ми знаємося давно. У різних битвах бували, в яких він себе добре зарекомендував, особливо під Цецорою. Такого досвідченого у ратній справі вояка не знайдеш, либонь, і в усій Речі Посполитій. Уголос про це не скажеш, але то гетьманська голова — людина великої руки і великого розуму. Козацтво слухає його більше, ніж кошових і отаманів. Він чоловік не без добрих якостей, але гордовитий, неспокійний і, коли ненависть візьме у ньому гору, може бути страшний.
— Що ж із ним сталося, що він із Чигирина втік?
— Дряпалися вони зі старостою Чаплинським, як коти, але то дрібниця. Звісно ж, шляхтич шляхтичеві з неприязні намагався сала за шкуру залити. Не він один, і не йому одному. А ще подейкують, ніби він до старостихи клинці підбивав; староста у нього коханку відбив і побрався з нею, а він потім їй знову голову морочив, і таке цілком можливе, бо, звісно ж, молодичка нівроку. Але це тільки видимість, за якою криється щось серйозніше. Тут, добродію, ось у чім річ: у Черкасах живе старий Барабаш, козацький полковник, приятель наш. У нього зберігалися привілеї і якісь королівські грамоти, де сказано, що козаків чинити опір шляхті заохочували. Та оскільки він чоловік людяний і добрий, то тримав їх у себе і не розголошував. І ось Хмельницький, запросивши Барабаша в гостину до себе у Чигирин, напоїв його, а сам послав до нього на хутір людей, щоб вони ті привілеї і грамоти у дружини його відібрали, а потім із ними втік. Аж страшно, щоб через них заколоту якогось, як ото остряницевого, не вчинили, бо repeto[6]: чоловік цей страшний, а зник не відомо куди.
Пан Скшетуський відповів:
— От лис! Пошив мене у дурні! Я його цієї ночі у степу зустрів і з аркана витяг!
Зацвіліховський аж за голову схопився.
— Лелечко, що ти говориш, добродію? Цього не може бути!
— Може, якщо було. Він назвався полковником князя Домініка Заславського і сказав, що його в Кодак до пана Гродзицького від великого гетьмана послано. Але я йому не повірив, бо не водою він плив, а степом скрадався.
— Цей чоловік хитрий, як Улісс. І де ж ти його зустрів, добродію?
— Біля Омельника, на правому березі Дніпра. Певно, він на Січ їхав.
— А Кодак хотів обминути. Тепер intelligo[7]. Людей чимало було при ньому?
— Душ сорок. Але вони запізно приїхали. Якби не мої, старостині слуги його б задавили.
— Постривай, добродію. Це дуже важливо. Старостині слуги, кажеш?
— Так він сам сказав.
— А звідкіля ж староста міг знати, де його шукати, якщо тут, у місті, всі голову сушать, куди Хмельницький подівся?
— Цього і я сказати не можу. А можливо, Хмельницький збрехав і звичайнісіньких лиходіїв за старостиних слуг видав, щоб іще дужче на кривдах своїх наголосити?
— Такого бути не може! І все ж дивна це річ. А чи відомо тобі, добродію, що є гетьманські укази — Хмельницького ловити й in fundo[8] затримувати?
Намісник не встиг відповісти, бо цієї миті з величезним галасом до винарні зайшов якийся шляхтич. Грюкнувши дверима раз і другий, він пихато розгледівся довкола і закричав:
— Чолом вам, добродії!
Був це чоловік років на сорок, приземкуватий, із запальним виразом обличчя, що його підкреслювали банькаті, наче дві сливи, бистрі очі. Він був, як видно, дуже жвавий, буйний і скорий до гніву.
— Чолом вам, добродії! — повторив шляхтич голосніше й різкіше, не діставши одразу відповіді.
— Чолом, чолом, — озвалося кілька голосів.
Це і був пан Чаплинський, чигиринський підстароста, довірений слуга молодого пана хорунжого Конецпольського.
У Чигирині підстарости не любили, бо він був великим забіякою, позивайлом і гнобителем, та оскільки мав він впливову підтримку, багато хто з ним якшався.
Одного лише Зацвіліховського, як, зрештою, і всі інші, він шанував за авторитет, чесноти і відвагу. Побачивши його, Чаплинський зразу ж підійшов і, вельми гордовито вклонившись Скшетуському, усівся біля них зі своєю квартою меду.
— Добродію підстаросто, — звернувся до нього Зацвіліховський, — чи не чув ти чогось про Хмельницького?
— Висить, добродію хорунжий, не будь я Чаплинський, висить, а якщо досі й не висить, то висітиме. Тепер, коли є гетьманські укази, дай мені тільки до нього добратися!
Кажучи це, він так грюкнув кулаком об стіл, аж усе, що було у квартах, повиливалося.
— Не розхлюпуй, добродію, вина! — мовив Скшетуський.
Зацвіліховський перебив намісника:
— А чи доберешся ти до нього? Адже він утік і ніхто не знає куди.
— Ніхто не знає? Я знаю, не будь я Чаплинський! Ти, добродію хорунжий, либонь, знаєш Хведька. Так оцей Хведько і йому служить, і мені. І буде
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вогнем і мечем. Том перший», після закриття браузера.