Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Ерагон 📚 - Українською

Читати книгу - "Ерагон"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ерагон" автора Крістофер Паоліні. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 115
Перейти на сторінку:
уряд не може догодити кожній людині. І завжди виникатимуть якісь суперечки й конфлікти.

Проте більшість із нас не має на що скаржитись. У кожній країні є свої невдоволені, яких не влаштовує баланс влади.

— Так! — вигукнула якась жінка. — Якщо ви хочете принизити варденів!

Товстий чолов’яга зітхнув:

— Ми вже пояснювали, що вардени не збираються вам допомагати. Це брехня, яку довгий час поширюють зрадники, намагаючись підірвати імперію й переконати нас, що справжня загроза походить зсередини, а не ззовні. Готуючись до нападу, вони скрізь мають своїх шпигунів. І ніколи не знаєш, хто на них працює.

Ерагон так не думав, але торговець говорив доладно, тож люди почали кивати. Тоді юнак зробив крок уперед і мовив:

— А звідки ви це знаєте? Я можу сказати, що хмари зелені, але це ще не означає, що вони насправді такі. Доведіть, що ви не брешете.

Обидва чоловіки гнівно витріщилися на юнака, а принишклі селяни чекали на відповідь.

Худорлявий торговець заговорив першим, намагаючись не дивитися Ерагонові в очі:

— Хіба ваші діти не навчені поваги до старших? Чи ви завжди дозволяєте хлопчакам втручатися в дорослі розмови, коли їм заманеться?

Слухачі спочатку засовалися на своїх стільцях і глянули на Ерагона. Але потім хтось із селян кинув торговцям:

— Відповідайте на запитання.

— Ми кажемо так, бо керуємось здоровим глуздом, — мовив товстун, і на його верхній губі заблищали крапельки поту. Така відповідь обурила селян, тож суперечка тривала далі.

Тим часом Ерагон повернувся до шинквасу з кислим присмаком у роті. Він іще ніколи не зустрічав людину, яка б виправдовувала імперію, ганьблячи її ворогів. У Карвахолі панувала глибока, ледь не споконвічна, ненависть до імперії. Держава жодного разу не допомогла їм за тих часів, коли вони голодували, а збирачі податків завжди були нещадними. Король просто чхав на них, і переконати юнака, що це не так, було несила. Він не міг не думати про варденів, групку повстанців, що постійно нападала на імперію.

Ніхто не знав ані імені їхнього ватажка, ані того, хто зібрав їх докупи, коли сто років тому Галбаторікс прийшов до влади. Щоразу відбиваючи напади володаря, повстанці здобули велику прихильність у населення. Історію варденів оповивала таємниця — відомо було тільки те, що коли ти втікач і тобі треба десь сховатися, або ти просто ненавидиш імперію, вардени радо приймуть тебе до себе. Проблема полягала лише в тому, аби їх знайти.

Морн схилився над шинквасом і мовив:

— Правда ж, неймовірно? Вони гірші за стерв’ятників, які кружляють над живою твариною. Якщо вони й далі тут сидітимуть, то можуть бути проблеми.

— У нас чи в них?

— У них, — сказав Морн, і цієї ж миті таверну сповнили обурені вигуки. Ерагон пішов якраз тоді, коли суперечка почала повільно переростати в бійку. Двері за юнаком зачинилися з глухим гуркотом, і гамір стих. Надворі вечоріло, сонце швидко котилося до обрію, тож будинки відкидали на землю довгі тіні. Простуючи вулицею, Ерагон помітив на алеї Рорана й Катріну.

Роран щось говорив, але Ерагон не розчув його слів. Катріна, опустивши очі додолу, ледь чутно відповідала, а потім, звівшись навшпиньки, несподівано поцілувала парубка в щоку й кинулася геть. Ерагон підстрибом підбіг до Рорана:

— Я так бачу, ти не марнуєш часу! — зухвало гукнув він.

Та Роран, буркнувши щось нерозбірливе собі під носа, попрямував вулицею.

— Чув, що кажуть торговці? — намагаючись не відставати, спитав його Ерагон.

Місцеві мешканці вже розійшлися по домівках, розмовляючи з торговцями або чекаючи, доки стемніє і трубадури почнуть свою виставу.

— Чув, — Роран виглядав збентеженим. — А що ти думаєш про Слоуна?

— А що я можу думати?

— Коли він дізнається про нас із Катріною, проллється кров, — сказав Роран.

На носа Ерагонові впала сніжинка, і він звів очі вгору. Небо вже посіріло. Він нічого не відповів, бо Роран таки мав рацію. Юнак тільки поплескав брата по плечу, й обоє рушили вулицею далі.

На вечері в Хорста було весело. Там панувала атмосфера дружнього застілля. Солодкі лікери й міцний ель, що їх було випито ой як багато, підігрівали й без того жваві розмови. Коли тарілки спорожніли, гості почали прощатися й трохи перегодом попрямували до табору торговців. Навколо великої галявини було видно встромлені в землю жердини із запаленими свічками. Позаду горіло багаття, відкидаючи навсібіч танцюючі тіні. Довкола поволі збиралися селяни й чекали, незважаючи на холоднечу.

Аж раптом трубадури в строкатому вбранні юрбою висипали з наметів, за ними йшли старші й поважніші менестрелі. Вони виступали з музикою й казками, а їхні молодші колеги підтримували їх розважальними виставами із сороміцькими жартами, пустощами та кумедними персонажами. Але згодом, коли свічки почали шипіти, а слухачі з’юрмилися тісніше, до людей вийшов старий оповідач Бром. Його кудлата сива борода спадала на груди, а довгий чорний плащ надавав старому казкареві таємничого вигляду. Він простягнув руки, скоцюрбивши пальці, наче кігті, й почав:

— Плину часу ніхто не може спинити. Роки минають, хочемо ми того чи ні… але в нас є пам’ять. Те, що було давно, може жити в наших спогадах. Історія, яку ви почуєте, не закінчилась, але бережіть її, бо без вас вона зникне. Я згадую про те, про що люди давно вже забули, про те, що загубилося в примарному тумані, який вкриває минуле.

Оповідач пильно вдивлявся в обличчя своїх слухачів. Нарешті його погляд спинився на Ерагонові:

— До того, як народилися діди ваших батьків, і навіть задовго до народження їхніх батьків, з’явилися вершники Дракона. Захищати й боронити — таким було їхнє покликання, і вони служили йому протягом тисячоліть. Мужність вершників у бою була незрівнянна, бо кожен володів силою десятьох. Вони могли загинути від меча чи отрути, інакше жили вічно. Вершники використовували свою силу тільки для добрих справ, під їхньою опікою люди збудували з каменю високі міста й вежі. Вони захищали світ, і земля процвітала. Ельфи були нашими спільниками, гноми — нашими друзями, і настали золоті часи. Багатство текло до наших міст, а люди жили в добробуті. Але плачте… бо тривало це недовго.

Бром мовчки опустив очі додолу. У його голосі залунала несамовита туга:

— Жоден ворог не міг їх здолати, але вони не остерігалися самих себе. І ось, у розквіті їхньої слави, у віддаленій області Інзільбет, якої тепер уже нема, народився хлопчик на ймення Галбаторікс. Коли йому виповнилося десять років, він пройшов випробування згідно з тодішніми звичаями, і всі зрозуміли, що той має неабияку силу. Вершники Дракона взяли хлопчака до себе.

Він пройшов у них вишкіл,

1 ... 8 9 10 ... 115
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ерагон», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ерагон"