Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Теплі історії до кави 📚 - Українською

Читати книгу - "Теплі історії до кави"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Теплі історії до кави" автора Надійка Гербіш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 37
Перейти на сторінку:
в замітці про відкриття готелю напише: «Попри ввічливість і досконало випрасувані костюми своїх підлеглих, керівництво готелів такого рівня мало би краще дбати про те, щоби вони правильно вимовляли назви страв і напоїв і не виправляли відвідувачів, безсоромно нехтуючи золотим правилом „Клієнт завжди правий“».

— Лате, — повторив офіціант за дівчиною, так само виділяючи голосом перший склад. — А яке саме лате любить синьйорина? У нас, — тут він притишив голос і прихилився ближче до вуха дівчини, — роблять неймовірно смачне лате зі спеціями до гарбузового пирога. У американських кнайпах воно так і називається Pumpkіn Pіe Latte. Туди входять цинамон, мускатний горіх, імбир і гвоздика. Ну от. Я вже «здав» вам рецепт. Але щодо пропорцій — ні пари з вуст. Доведеться вам самостійно почаклувати на кухні, щоби винайти досконалу гармонію, яка вже є у нашого напою.

Офіціант усе менше нагадував Лілі пінгвіна і все більше скидався на дуже приємного співрозмовника. Вона усміхнулася йому найчарівнішою усмішкою зі свого арсеналу й попросила принести їй саме цього лате.

— А самого гарбузового пирога у вас немає?

— Бажання синьйорини — для нас закон. Навіть якщо доведеться перетворювати на гарбуза «карету» котрогось із заможних гостей, пиріг ми для вас усе одно спечемо, — засміявся він. — Ваш вибір дуже вдалий — саме те, що треба для такого зимового вечора, коли за вікном погода… не надто приємна. Але в нас ви начисто забудете про погоду, повірте! Хорошого й теплого вечора вам… — хлопець запнувся й грайливо подивився на гостю.

— Ліля.

— Хорошого й теплого вечора вам, Лілю. Я передам ваші захцянки нашому чарівникові на кухні.

«Напевне, доведеться тут залишитися жити, — подумала Ліля й усміхнулася сама до себе. — Отак би щовечора хтось дбав про те, що мені смакуватиме. А ще краще — щоранку й що обіду теж. Може, вони в своїх номерах ще постіль електроковдрами гріють?»

Дівчина видлубала з сумки свій фотоапарат, ніжно погладила його пальцями й поклала собі на коліна. Саме заради нього вона й прийшла на цю роботу — хоч як це дивно звучало. У той час, коли вона істерично переглядала списки доступних вакансій, лише в цій редакції пропонували службову дзеркалку на додачу до соціального пакету й такої-сякої зарплати.

У залу починали сходитися люди — всі такі вишукані, святкові. Ліля дуже вирізнялася з-посеред них, але ніскілечки не збиралася цим перейматися. Дійство зараз почнеться, ну й нехай. А вона тим часом насолоджуватиметься собі лате з цинамоном, мускатним горіхом, імбиром і гвоздикою й наминати гарбузовий пиріг. Тоді їй точно буде про що написати в замітці про готель, де замість офіціантів прислуговують ельфи, а на кухні живе справжній Рататуй.

На сцену збоку зали вийшли музиканти — у таких самих пінгвінячих костюмах. Однак настрій у дівчини значно покращився, і вона вже на це не зважала. Квінтет. Клавіші, саксофон, барабани, бас-гітара, труба. Трохи класики, трохи імпровізації. Ельф із доброю усмішкою приніс лате, за ним — пиріг. Але й це вже не мало аж такого значення, адже музика лунала неймовірна.

Трубач із трохи скуйовдженим волоссям і розхристаним коміром був вродливим — із великими сумними очима й вузькими, грайливо вигнутими губами. Чимось він нагадував дівчині головного героя фільму «Піаніст». А ще він мав такі ж тонкі й красиві пальці.

Типові оди нововідкритому готелю змінювали одна одну, але на ці моменти й згодився пиріг, який виявився-таки дивовижно смачним. Як і лате. Ліля зосередила увагу на поглинанні смаколиків, поки люди з добре поставленими голосами не припинили свої теревені й не всілися на місця, дозволивши музикантам продовжувати творити казку.

Трубач виглядав ще розхристанішим, ще справжнішим, ще гарнішим. Він заплющував очі, а пальці танцювали по вентилях. Він розмовляв музикою, і Ліля також заплющила очі — щоби не відволікатися й краще його розуміти.

І коли нарешті згадала, що було б непогано познімкувати це все, музиканти вже зовсім розігрілися й шпарили сміливо, легко, здається, забувши про все на світі.

Трубач розплющив очі й усміхнувся фотографині. Напевне, вони двоє найменше пасували до багатої та вишуканої атмосфери залу. Він зіграв щось немислиме, але цей дисонанс лише додав пікантності композиції. Трубач повернувся до своїх колег і щось їм сказав поглядом. Басист із барабанщиком заусміхалися, клавішник насупив брови, а саксофоніст набрав повітря в легені.

Дівчина повернулася на свій диванчик і залізла на нього з ногами, зручно вмостившись і налаштувавшись слухати музику, заодно поклавши фотоапарат на бильце, як на імпровізований штатив.

А хлопці тим часом ушкварили різдвяний блюз, за ним — I’m Feelіng Good.

Ліля потягнулася за сумкою, щоби змінити об’єктив. А трубач тим часом змінив трубу — на маленьку, червону, із золотистими вентилями, точно позичену в якогось Санта-Клауса на вечір. Музики заграли «Щедрика» — і так щемко, так трепетно, що хотілося плакати.

А потім на сцену знову вийшли дядечки з поставленими голосами, щоби довго розводитися про зірковість готелю й іще там щось. Ліля почала збиратися додому — не хотілося псувати собі вечір вислуховуванням нудних промов.

Вона подякувала офіціантові-ельфові, який сказав, що сьогоднішня гостина за рахунок закладу, й поклав їй у руку запрошення на наступний святковий прийом, відповіла йому, що неодмінно прийде, якщо він сам нікуди не подінеться, передала вітання Рататую й тихо — у її уггі це чудово вдавалося — пішла до виходу.

На вулиці було сиро й неприємно. Таксівка ще не приїхала, але Лілі чомусь відчайдушно бракувало свіжого повітря.

— Панянко, куди ж ви? — хтось узяв її за руку вище ліктя, зовсім не так галантно, як готельні пінгвіни, але цей дотик був значно приємнішим за всі їхні уважності.

Трубач — усміхнений, із лукавими іскорками в очах — стояв посеред цього туману в одній сорочці й не відпускав Лілиної руки:

— Не думайте нікуди втекти, у мене тут серйозна пропозиція. Міняю диск із музикою на візитівку. Ви ж хочете диск із музикою?

Ліля засміялася.

— Ви замерзнете.

— Не біда.

Хлопець зігнувся й задер чорні класичні штанини — під ними були теплі червоні шкарпетки з різдвяними оленями.

— Мені сестра зв’язала. На Різдво. Тепер я ніколи не мерзну. То що, вам не сподобалася музика? Ви не хочете диска?

Ліля переклала сумку в руку, за яку він її тримав, аби не змушувати трубача її відпускати, хоч це й було безглуздо, і вільною рукою потяглася за візитівкою.

Під’їхало таксі. Насуплений клавішник з’явився у дверях готелю. Трубач замість поцілувати дівчині руку поцілував її в щоку, притримав двері машини й — прокрутившись

1 ... 8 9 10 ... 37
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Теплі історії до кави», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Теплі історії до кави"