Читати книгу - "Багаті і бідні"

«Треба десь знайти гроші на салон краси», — вирішила Оленка. Вона раптом відкинула усі сумніви і почала сміливо розмірковувати. Можливо, тому що у неї не було іншого виходу, а може вона вперше у житті прислухалась до своєї інтуїції.

«Де ж взяти гроші? Можна в Іри позичити», — Оленка навіть схопила телефон, але краєм ока зачепивши годинник, одразу поклала трубку. «Пізня година! Та й доведеться Ірі розповісти нащо гроші. Вона може не зрозуміти і ще чоловікові розповість. То що ж робити? Де взяти гроші?»

Оленка глянула на коричневий старий сервант, що підпирав протилежну стіну. Здається вона згадала, де можуть бути гроші. Несміливо відчинила велику шухляду, і з верхньої полички на неї глянули два веселі очка. Це була велика рожева свинька, стара скарбонка, яку одногрупники подарували Оленці ще на першому курсі університету.

Це досить кумедна історія, вона не хотіла, щоб їй дарували щось дороге, бо ж знала, як скрутно у студентів із грішми. Але друзі не розгубились і на одному з базарів купили величезну стару-стару скарбонку. «Вона недорога, але все залежатиме від тебе. Чим більше грошей ти туди покладеш, тим дорожчою вона буде», — прокоментували друзі.

Оленці пригадалось привітання. Відтоді Оленка час від часу кидала туди якісь копійки, але ніколи не витрушувала. — «Тут повинно бути чимало…» — занурившись у студентські спогади, подумала Оленка.

Вона урочисто понесла рожеве чудо до себе у кімнату. З-під дивана дістала металеву коробку з інструментами і, знайшовши там молоток, націлилась на пузату скарбонку.

Якась неймовірна сила і рішучість прокинулись в Оленці. Вона одним ударом без вагань розбила скарбонку. Тьмяно заблищали копійки у неосвітленій кімнаті. Оленка заходилась їх рахувати. Спершу дрібніші — приємніше на потім. На підлозі виростали акуратні башти, а потім башти об’єднувались і виходило десять гривень. Таких об’єднань Оленка назбирала чимало.

«От і все, — поклала вона останню копієчку на гору чималої купки, — має вистачити!»

* * *

Велике світле приміщення приємно пахло шампунями і різними засобами для волосся, а також теплим, наче підгорілим повітрям. На стінах висіли різні дипломи, у невеличкій дзеркальній шафці у кутику стояли численні нагороди.

Оленка розгублено зупинилась біля входу. З самого ранку в салоні вже було людно.

— Вітаю! Чим можу допомогти? — Перед очима виринула молода жінка-адміністратор.

— Добрий день, — Оленка розплилась у посмішці. Їй так тут подобалось. — Я хочу щось зробити з волоссям і макіяж. — Оленка посмикала свої пряменькі нечемні пасма.

Адміністратор уважно подивилась на клієнтку і похитала головою.

— Звичайно, а щоб ви хотіли зробити? Підстригтись, пофарбуватись чи просто зачіску? — Вона злегка підштовхнула Оленку рукою і вони зайшли у меншу залу.

Там висіло повно дзеркал. Перед ними на кріслах сиділи заклопотані жінки. Хтось із фольгою на голові, хтось у спеціальній шапочці. Навколо метушились перукарки, підстригаючи, фарбуючи та вкладаючи феном, коротке, довге, біляве, чорняве та руде волосся клієнток.

Оленка розгублено подивилася на адміністраторку.

— Я б хотіла, якщо це можливо, освіжити свій вигляд. Мабуть, підстригтись. Фарбуватися не дуже хочеться. Шкода псувати волосся, я ніколи його не фарбувала…

Адміністраторка, здається, зрозуміла у чому річ. Вона вказала Оленці на велике зручне крісло біля вікна, — сідайте, будь ласка, зараз щось придумаємо.

— Надійко, — жінка гукнула когось з іншого залу, а потім знову звернулася до Оленки, — я гадаю вам потрібна порада нашого майстра. Зараз вона прийде і ви все з нею обговорите.

Оленка захитала головою. Адміністратор принесла купу журналів і запропонувала каву. За кілька хвилин з’явилась молоденька дівчина і представилась Надійкою.

— Ну то що робитимемо? — Надя була у чудовому гуморі і посмішка не зникала з її обличчя.

Дівчина зробила на Оленку надзвичайно приємне враження, навіть викликала довіру. І вона вирішила щиро зізнатися:

— Я завтра маю дуже важливу зустріч. Мені потрібно бути настільки красивою, наскільки це можливо. Але я не дуже знаю, як це зробити. І, взагалі, я вперше у професійному салоні краси, — про це вона вже зізналася пошепки, наче соромлячись цього факту.

Проте Надійка посміхнулася іще ширше. Вона підняла рукою Оленчине волосся і деякий час розглядала її у дзеркалі.

— Нічого страшного. Я вже знаю, що ми з вами зробимо. Результат буде приголомшливий, — Надійка надягла халатик і підсунула Оленку ближче до дзеркала. — Отже, у вас хороше волосся. Здорове. Ну, тільки кінчики, але це в усіх так.

— У всіх, — чомусь перепитала Оленка.

— Ну, так. Кінчики посічені. Це все через погану екологію і неправильне харчування.

— Неправильне харчування, — Оленка перелякано округлила оченята.

Побачивши реакцію Оленки, Надійка зайшлася дзвінким сміхом, — ой, не зважайте, ваше волосся чудове. Тому ми можемо собі дозволити все. Також у вас дуже гарна форма обличчя. Я б пропонувала зняти довжину і надати об’єму.

Оленка готова була повністю довіритись цій сонячній дівчинці. Адже їй ще ніхто ніколи не говорив стільки приємних речей відразу. Звичайно, що тій дівчині за це платять, але все ж таки, вона сильно підняла їй настрій. Тому Оленка посміхнулась у відповідь і бадьоро промовила:

— Робіть, що хочете, я повністю довіряю вам.

Оленка вже не чула усіх премудрих термінів. Уперше за кілька тижнів вона відчула теплий спокій усередині. Її нічого не хвилювало, вона не думала про проблеми, а просто відпустила усе і розслабилась.

А перукарка Надійка тим часом клацала ножицями і примовляла, — ви маєте дуже гарний колір волосся, незвичайний — кольору справжнього чорного шоколаду. Такий тепер навіть у день з вогнем не знайдеш. Навіть пофарбувати у такий колір практично неможливо. Тому й не будемо його перефарбовувати.

Оленка посміхнулась і мовила, — дякую за пораду, не дозволятиму перефарбовувати.

За якийсь час Надя відклала ножиці й взяла до рук фен. Тепле повітря приємно лоскотало шию. Ще кілька штрихів.

— Ну от і все. Погляньте, — майстриня задоволено дивилась на свою роботу.

Оленка не могла відірвати погляд. Відчуття було дуже дивне. Вона наче зовсім не змінилась, але одночасно виглядала надзвичайно, наче зовсім інша людина — знайома і незнайома. Волосся набуло об’єму і тоненькі пасма обвили щічки і шию. Очі видавались більшими, а шия довшою. Оленка аж світилась.

Перукарка задоволена реакцією клієнтки передала її у руки візажиста.

Інша, також спритна та весела дівчина, чаклувала над Оленкою майже годину. Спершу зробила масаж і нанесла зволожувальну маску і аж потім взялася власне за макіяж.

Оленка поринула у світ мрій. Вона вже втратила відчуття реальності.

«Усе таки жінці