Читати книгу - "Щоденники дракона"

— Хай пліт ще день зачекає! А я зранку пробіжуся, погляну на хатинку того старого!

Маарі та Лам з подивом подивились на друга.

— Чого дивитесь? — огризнувся на них Рав. — Ех, ви! Правду кажуть, що ельфи легковірні від роду! Ви нічого дивного не помітили? То слухайте! Городина у нього не зібрана, а час для цього вже давно минув! Хоча б частина овочів мала вже бути складена в льох! Далі. Чому немає собак? Хазяїн казав, що живе там давно, а доріжок не витоптано. Як це? А будинок старий. І ще: навіщо потрібен човен, як ні вище, ні нижче за течією плисти не можна? Вам мало? Він не міг знати про наш прихід, а вечеря була зготована на чотирьох. І останнє. Ця історія з картою. Хіба хтось може самотужки перейти такі гори?

Равеш посмоктав згаслу люльку.

— Не вірю я в такі чудеса! І мапа аж надто точна! Збігаю, ще раз, подивлюся на того старого здалеку!

Ошелешені ельфи перезирнулись. Все це і справді виглядало якось дуже дивно.

— Одне тільки скажу, — промовив Ламеніль, — зла там не було! Ручаюся!

— Так! — підтримала Маарі. — Якщо там і була магія, то тільки добра! І той старий дуже добрий!

— Хіба я кажу, що він злий? Просто дивно це все, — відповів гном.

— Добре, ходімо зранку без вантажу всі разом! — закінчив розмову Ламеніль.

Коли зійшло сонце, всі втрьох притьма вирушили назад по власних слідах. Сонце вже досягло зеніту, коли вони побачили знайомий схил пагорба та тихе водяне плесо. У зарослій лататтям та ряскою воді самотньо плавала гнила колода, зачепившись уцілілою гілкою за берег. Замість будинку стояла велика, поросла мохом, геть потріскана скеля.

В книгозбірні університету було прохолодно, хоча опалення — був зимовий період — і працювало. Лам ходив вздовж стелажів, на яких розташувались колекції приватних щоденників: йому хотілося знайти найдревніші тексти з історії Нілмар. Служник показав йому, де шукати найстаріші манускрипти, хоча й попередив, що добірки книг часто змінюються, з плином часу книжки старіють, тому що найцінніше, служники книгозбірні переписують, а все інше просто спалюють. Насправді, найстаріші рукописи, які зміг відшукати ельф, сягали не більше, як двадцяти тисяч років. Лам запитав ще одного бібліотекаря, де знайти дійсно древні книги.

— Ти що, історію вивчаєш, хочеш вступити до університету? — запитав той.

— Загалом, ні! Просто цікавлюсь. Кажуть, колись давно, на планеті жили не так, як ми зараз.

— Не знаю, що тобі й сказати. Зустрінься з кимось із викладачів чи професорів.

— А де ж їх знайти?

— Ліворуч від входу — будинок з рожевого каменю. Кабінети професорів історичного факультету на другому поверсі. Спитай, може отримаєш дозвіл. Іноді стороннім дозволяють входити до сховища. Справа в тому, що за мільйон років книг зібралося стільки, що зараз у книгозбірні працює більше народу, ніж в університеті навчається студентів. Попри захист магічних заклять книги все одно старіють. А якщо робити копії, то вони виходять так само старі як і оригінали. Доводиться їх переписувати. То ж і сидять постійно сотні друкарів та переписувачів над текстами. А відвідувачів пускають у сховища якомога рідше.

Ламеніль подякував служителю й пішов шукати викладачів. Як не дивно, дозвіл він отримав одразу. Після нетривалої розмови зі старим ельфом, йому видали картку-перепустку та інструкцію по роботі з раритетами. Важко навіть уявити, яким було б його здивування, аби він довідався що за два дні до його появи у місті, ректора університету навідав їхній старий знайомий — добросердний гном Ревліс. Щоправда, в іншому одязі. Ревліс просто попросив ректора аби в університеті допомогли його молодим друзям. І не менше б Лам здивувався, побачивши, як ректор розмовляв із цим білобородим відвідувачем! То була розмова учня з учителем, якого він обожнює, і який раптом кинув усі свої справи, щоб прийти і погомоніти з цим учнем.

Після того, як старий пішов, ректор викликав до себе деканів і в думках показав їм портрети наших героїв, роз’яснивши, що їм треба дозволяти все, чого б вони не попрохали. Декани здивувалися, та висловлюватися з цього приводу не стали, а в свою чергу зібрали професорів та викладачів і передали їм наказ начальства. Тут вже не обійшлося без запитань, але відповідей на них все одно ніхто не отримав. Наказ було просто ще раз підтверджено.

Отже викладачі були б набагато більше здивовані, якби Лам, скажімо, взагалі не з'явився б до них найближчими днями.

В читальних залах центрального сховища підтримувалася постійна, відносно низька, температура. Тому Лам сидів у зимовій куртці. Освітлення тут давали великі матові кулі, що висіли під стелею. Тепла від них не було. Вочевидь, це була якась магія, та ельф не знав про неї нічого. Читання так захопило його, що увечері служники силоміць виставляли його за двері. А вранці він завжди був першим з відвідувачів, що з'являлися у читальному залі. Переданий деканом історичного факультету наказ і отримана перепустка зробили свою справу: Ламеніль міг цілком вільно копатися серед копій, вік самих текстів яких сягав майже мільйона років.

Вдома вони з друзями спілкувалися мало. Розходились хто куди з самого рання, і разом збиралися тільки ввечері. У халупці, яку вони найняли для зимівлі, було лише дві малесенькі кімнати. Перша правила за кухню, вона ж їдальня, вона ж чоловіча спальня. Другу віддали Маарі. У цій кімнаті вмістилося ліжко, вішалка для одягу та маленька скриня. Решту місця займав килимок, щоб не треба було ставати босими ногами на підлогу. Та дівчина мала свою кімнату просто за розкіш. Лам та Рав для спання пристосували широкі лави, на які поклали мішки із сіном, а зверху — свої дорожні постелі.

Вдень гном ішов до кузні, куди влаштувався на зиму слідкувати за горном, підкладати вчасно вугілля та поганяти коня, що качав міхи. Роботи було небагато, а плати достатньо, щоб оплатити житло та харчі на зиму для трьох. Допомагали і виходи на полювання.

Як прийде весна, тоді вже гуртом наймуться на якусь ферму, щоб заробити грошей на дальшу путь.

Маарі майже весь час проводила вдома: ремонтувала одіж для всіх, шила нові сорочки, білизну, готувала смачну домашню їжу і багато читала, беручи книжки у міській книгозбірні.

У вихідні дні вони втрьох ходили на полювання, прогулянки, а вечорами до театрів, що їх у Фісбенесі було аж три. Часто Лам розповідав друзям те, що вичитував у книгозбірні. То були дивні розповіді.

Наведемо лише кілька