Читати книгу - "Сусід"

511
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сусід" автора Христина Лукащук. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 49
Перейти на сторінку:
ногою. Її вже нема, а він її чує. Боялась підвестись, подивитись якої ж частини душі в мене нема? Страшно. Ще не зараз.

Але ті звуки за стіною… З вчорашнього вечора їх відлуння безцеремонно вселилися в мій мозок. Не покидала думка, що чоловік, який учора заставив звиватись жінку наче вужа на розпеченій блясі, мусив бути… іншим.

, який заставляв жінку плакати, мимоволі вселив в мене… надію.

О! Здається, за стіною хтось таки є. Силоміць відриваюсь від кривої смужки злиття неба зі землею. Інстинктивно намагалася знайти відповідь за вікном, бо тут, в моєму помешканні, її чомусь немає. Не зауважила, що вже стемніло. Навпомацки пробираюсь до потрібної стіни. Якраз в ногах ліжка. Вона така ж гола як і я. Відчуваю, що трохи промерзла, але не вбираюсь, бо боюся змарнувати час і пропустити щось важливе. Притуляюся до неї. Спочатку обличчям, а згодом і всім тілом. Стіна приймає мене. Вона на диво тепла і єдвабно гладесенька — як тіло цілковито молодої дівчини. Я розставляю руки, наче хочу обійняти її. Стіну? Дівчину? Виходить якесь розпяття, тільки з тилу. Отак з розпростертими руками, наче птаха, яка намагається злетіти, перетворююсь в слух.

Якщо заплющити очі і довго-довго вчуватись, то можна все бачити. Ніби-то бачити. Я була в тій квартирі, коли там робився ремонт. Ми всі з цілого під’їзду там були, бо роботи велися дуже довго і дуже гучно. Спочатку було навіть цікаво — хто ж затіяв несамовитий ремонт в такому скромному будинку як наш. А виявилося все значно простіше, ніж гадалося. Сусіди видали доньку заміж за іноземця, от він і вирішив зробити в її квартирі ремонт на випадок, якби їм довелося сюди приїздити. Але пройшло вже кілька місяців, а в квартиру так ніхто й не навідався. Видно тому її й продали. Зате всі сусіди там були і весь ремонт бачили. А мені впало в очі планування. Бо хоч помешкання було двокімнатним, зате кухня в нього значно менша від моєї. Це мене здивувало.

Прилинувши до стіни, мені не вартувало жодних зусиль уявити кімнату, яка була по той бік перегородки. Пофарбований світло-персиковою фарбою, покій світився, коли заходило сонце. Великі, на замовлення дубові підвіконня з легкістю могли вмістити на собі людину. Ліжко, мабуть, стояло саме з того боку біля котрого я принишкла.

Невже вони привезли зі собою песеня? Тоненьке, наче павутина, скавуління ледвовловимо долинуло до мого вуха. Почула як мороз пробіг по шкірі і та вкрилася дрібнесенькими пухирцями. Холодно? Ні. Раптом стало до болю нестерпно від одніє думки, що я більше тих очікуваних звуків не почую. А як же ж моя надія?

Завиваня повторилось, але значно голосніше. Стало очевидним, що то ніяке не цуценя, а жінка породжує ті звуки. Та ж жінка, що учора всіма фібрами душі ловила задоволення.

Не треба думати, що я їй заздрила. Ні. Я свого часу також все отримала. Але то було щось інше. Таке ж переконливо солодке і щемке, таке ж тягучо-тремтливе, але лишень на фізіологічночному рівні. Про це я довідалась… вчора. Бо вловила в голосі незнайомої жінки щось більше, аніж просто втіха… Що саме — я не відала, бо сама цього ніколи не мала. Саме те щось і було майстерно вплетеними нотками з присмаком гіркого полину в приторному солоді, що надавали тому вдоволею лету. Стрімкого. Окриленого.

Що ж там відбувається? Мене розривала на шматки цікавість. Як я не дослухалася, як не намагалася вловити ще бодай хоч якийсь звук крім того скавуління, нічого не вдавалося.

Там більше нікого не було. Вона сама. Вона лежить так близько, що я розрізняю її дихання. Що ж, чорт побирай, вона там робить? Чому так скавулить? Невже щось спричинює їй біль?

Скиглення стає голоснішим і наче благальнішим. Чую як вона несамовито товчеться по ліжку, як натужно і співчутливо стогнуть простирадла. Я стерпла. Та ж вона… Вона намагається отримати собі насолоду… без нього. Сама собі… Сама для себе… Насолоду, яку з ніким не потрібно ділити, за яку нікому не мусиш бути вдячною. Тільки-но зрозуміла походження тих звуків, в уяві постала жінка. Молода, самотня з великими потойбічними очима, в яких можна заховати пів-світу. Рот відкритий, уста сухі і пошерхлі. В надвечірніх сутінках в неприродній позі застигла постать. Тьмяним світлом вібрує матовість шкіри. Тіло розламане кривою лінією ніг, розкинутих в різні боки. В ту надтріснутість встромила пальці. Намагається загоїти свою рану, загоїти біль, завдану чоловіком. Радше його відсутністю.

Тепер вона квилить, мов пташка. Та, що з поламаним крилом силиться злетіти. Уста жадібно хапають тонкі ріски розігрітого повітря, щоб не задихнутись від потреби… в ньому. В чоловікові чи в його устах, руках, смаглявій плоті? Руки жадібно зминають перса. Ні. Лише одна рука. То праву, то ліву. А ті вперто мовчать. Не реагують. Не тріпочуть і не тремтять. Тільки настовбурчено закопиливши пружні пипки штрикають її у й так зранене самолюбство. Бо їм також, бачите, подавай його долоні. Мякі та водночас владні.

Силуюсь і ніяк не можу згадати а який то він, той дотик чоловічих рук. Невже так давно це було, що геть з пам’яті стерлося? Чи не було що стирати? Ніяк не вдається освіжити спогад про дотик. І починає мені видаватись, що його взагалі не було… того діткнення. А як же тоді? Як же я без торкань? Невже просто входив в мене і через кілька митей — наче нічого й не було? Та ні. Не може того бути… Чи може? І я з тим жила, вірніше без того?

Вмить зробилось якось страшно і соромно… самій за себе. Легко, аби тільки вмістилася рука, зробила між стіною і тілом шпарку. Не відриваючи вуха від шовковистості тиньку намагалася зімітувати дотики чоловічих рук, аби хоч таким чином відновити в пам’яті стерті файли. Спочатку в мене виходило якось незграбно, наче торкалась чогось чужого і непристойного. Руки були холодніші від персів, тому ніжна шкіра одразу зібгалася і вони ледвовломимо потягнулись догори, наче дуги брів, здійняті в очікувані якогось дива. Довелось зауважити, що вони в мене округлі і доволі важкі. Відчула як вони охоче вмощуються в долоні та мов малі кошенята

1 ... 8 9 10 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сусід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сусід"