Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Щоденник Фокса Міккі 📚 - Українською

Читати книгу - "Щоденник Фокса Міккі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Щоденник Фокса Міккі" автора Саша Чорний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза / 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 16
Перейти на сторінку:
у мене на спині сидить блоха… піймаю і розкажу все до ладу.
* * *

Коли я був зовсім куцим щеням, Зіна мені про цей сад розповідала: «Який там носоріг! І яке під ним багно! А ти, Міккі, не хочеш умиватися… Соромно!» І все неправда.

Носорога нема. Або пропав з нудьги, або ж утік до міста і ховається в метро, поки його не роздавлять…

Та зате бачив верблюда. Він схожий на на­шу консьєржку, лише губа більша і з усіх боків шерсть. Мало йому горба на спині, так у нього навіть коліна горбаті! Їсть колючки і, здається, п’є оцет. Я б його грамофонними голками нагодував! Він, негідник, коли Зіна дала йому булочку, фиркнув, булку ум’яв і плюнув їй на бант! Був би ти на волі, побачив би в мене…

Біла ведмедиця дуже мила. Сидить у кам’я­ній ванні і зітхає. Які ж свині! Хоч би її на лід по­садили чи на морозиво, їй же гаряче!

Маленький хлопчик кинув їй бісквіт. Во­на вилізла, обтрусилася, ввічливо приклала лапку до чола і з’їла. Ага, аякже, буде вона ситою! І хлоп­чик другий бісквіт їй на дрібні шматочки накри­­­­шив: боявся, видно, щоб вона не подавилася. Го­робці все й склювали. Ну за що, за що її три­­ма­ють у тюрмі? Зіна має старого плюшевого ведмедика. Неодмінно завтра принесу і кину ведмедиці: нехай буде їй замість сина…


* * *

А мавп мені зовсім, зовсім не шкода! Вони страшні морди, і я їх взагалі не чіпав. Підійшов і лише трішки відвернувся вбік: препаскудно від них тхне… Кислою гумкою, тухлою кількою і ще якимсь маринованим поросячим гноєм.

Одна поглянула на мене і каже: «Дивися, який собачий виродок…»

Я? Гав, дурепо!

Я… виродок?! А ти що за одне?..

Побіжу до Зіни в шафку, понюхаю валеріановий корок. Як у мене серце калатає!..

Тигр — погань. Велика кицька і більш нічого! Уявляю, якби його пустити в молочарню. Цілісіньку балію вершків вип’є, не менше. А потім з’їсть молочарку і піде у Булонський ліс відпо­чивати.

Лев — славненький… Цілком самотній старигань. Під шкірою складки, лисий і навіть хвостом не дриґає. Зіна читала якось, що лев дуже лю­бить, коли до нього в клітку посадити песика. П’ять розірве, а з шостим подружиться. Я га­даю, що краще бути… сьомим — і гуляти на волі.

Є ще якісь-там зубри. Волохаті, рогаті, голова копицею. Навіщо такі водяться? Ні бавитися з ними, ні носити їх на руках не можна… Взагалі, на світі багато зайвого.

Дикобраз, для прикладу. Ну куди він годиться? Камін ним чистити, чи що? Або кенгуру… На животі у нього портмоне, а в портмоне кенгуреня. А шкура в нього, здається, застібається на спині, як Зінин ліфчик.

Дурня!

Слава Богу, що я фокс! Собак у клітки не садять! Хоча слід було би: бульдогів та різних інших догів. Дуже несимпатичні собаки! І майже дикі. У нас навпроти живе бульдог Цезар, тож він завжди норовить перед нашими дверима напакостити. Треба було б йому відімстити. Як?.. Дуже просто. Адже в них так само є двері…

Людей у клітках не бачив. А от нашого садівника не завадило б посадити! З кухаркою разом! Написати: «Собачі вороги». І давати їм на день по головці капусти і по дві морквинки — більше ні-ні. Чому вони мене не годували? Чому самі крали і яйця, і вершки, і коньяк, а мене за кожну нещасну кісточку ногою шпигали?

Бачив змій. Одна, велика і довга, як пожежна кишка, глянула на мене і прошипіла: «Цього, мабуть, не проковтнути!» От потвора… Так тобі і дозволили живих фоксів ковтати!

Слон має два хвости — спереду і ззаду, а роги — в роті… І нехай мене сто разів переконують, що це «хобот» і «бивні», я кажу: хвіст і роги. Зіна виріши­ла, що якщо подивитися на мишу в телескоп, то вийде слон. А що таке телескоп, пес його знає!

Та-а-ак… Птахи, виявляється, бувають зростом з буфет. Страуси! І на хвості в них таке ж пір’я, як і в альбомі в Зіниної бабці на капелюсі. Це пір’я тепер більше не носять, молока страуси не дають, отже, треба їх просто засмажити, начини­ти каштанами і з’їсти! Ти б, Міккі, хотів страу­сову лапку погризти? Що ж, я не від того…

Пізно. Треба йти спати. А в голові карусе­лі: мавпячі задки, верблюжі горби, слонове пір’я і страусові хоботи…

Піду ще понюхаю валеріанового корка. Серце так і стукоче…

Як мотоциклет*…

Нудить! Гик… Де кухарчина умивальна чашка?!

Мокс Фіккі

Розділ 9. Як я заблукав

Олівець тремтить у моїх зубах… Ой, що сталося! У кінематографі це називається «траге­дія», а по-моєму, ще гірше. Ми повернулися з Парижа на пляж, і я трішки одурів. Гасав попри усі кабінки, стри­бав через дам, котрі відпочивали, обнюхував

1 ... 8 9 10 ... 16
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Щоденник Фокса Міккі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Щоденник Фокса Міккі"