Читати книгу - "Альфонс"

-- Я знав, що ми з тобою ще зустрінемось, -- скривив він кутики губ в усмішці. – Побачимо, хто з нас кращий.

Срати я хотів на його “побачимо”. Я вдав, що тягнуся за мечем, він блискавично завдав удару зверху вниз. Я прослизнув йому під рукою, лезо заділо мені плече, та все одно мені вдалося навалитися на нього. Його озброєну руку я притиснув до тулуба так, щоб вона не загрожувала мені, а тоді перекинув чувака через плече і гримнув ним об підлогу. Сам при цьому я приземлився на одне коліно і блискавичним рухом вирвав йому горлянку.

***

Грумук вперся об стіну, а перед себе випихав свого козачка. Це він всім заправляв. Я схопив його, потягнув до вікна, взяв однією рукою за щиколотку і вивісив назовні.

-- Навіщо ти наказав їх вбити? – запитав я.

-- Мені так порадили, хороша інвестиція в майбутнє, -- бурмотів Грумук. – В нашому ділі потрібно керувати залізною рукою! Шльондри не сміють перечити альфонсу, яким би він не був. Це погано впливає на бізнес!

-- А інші? Чому ви не вбили всіх, га? – поцікавився я.

Він сильно смикався, а мене вже починала боліти рука.

-- Їхня черга мала настати пізніше, -- він майже кричав. – Перших п’ять було попередженням для тебе, щоб ти послухався нас.

Назовні зібрався невеличкий натовп і спостерігав за нещоденним видовищем.

-- А що з ними буде зараз?

-- Нічого, звичайно, що нічого! -- задихався Грумук.

Було не дуже високо, але падіння на голову йому пережити не вдалося.

-- Вислизнув, -- пояснив я посіпаці Грумука і побіг до дверей.

Пора накивати п’ятами.

Я залишив Аганод ще того самого дня, на ніч став табором на безлюдній стежці, що вела пагорбами на північ. Нею користувалися тільки пастухи і міська варта туди не заходила.

Вся ота буча вимучила мене більше, ніж я гадав, тож я вирішив залишитися ще на один день. Після обіду на видноколі з’явилися два фургони і легка двоколка. Під вечір вони добралися до мого невеличкого табору. На перший погляд вони справляли враження бідних і не надто балакучих, переповнених турботою про майбутнє. Вони стали табором поодаль від мене, залишивши мене в спокої. Зате біля мого вогнища з’явилася Кара. Це їй належала двоколка.

-- На північ? – запитав я.

-- Так, -- відповіла вона. – Навіщо? Навіщо це все? Для чого всі ті вбивства під кінець? – запитала вона мене в свою чергу.

Що мені було сказати? Що в такого чувака як я, який наймається виконувати за інших брудну роботу, який краде і вбиває, немає майже нічого святого? Залишилося тільки одне – моє слово. Я роблю те за що мені платять, а вони заплатили за охорону. Не міг я цього так залишити, не міг допустити, щоб їх всіх повбивали.

Тобто міг, якби вони почекали ще один день.

Як я мав все це пояснити Карі?

-- Просто так, -- відповів я і повернувся на інший бік, щоб зігріти і друге поранене плече.

Вона пішла в темряву, до другого вогню, назустріч власній долі. Більше я її ніколи не бачив.

Pasák -- Miroslav Žamboch

Переклад з польської -- полігНОТ

- - - - - - - -

https://www.facebook.com/pg/PoligNOT

Заходьте на мою сторінку на Facebook і підписуйтеся, щоб довідуватися про нові переклади.

- -- - - - - -