Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Історія з собаками 📚 - Українською

Читати книгу - "Історія з собаками"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Історія з собаками" автора Андрій Гуляшки. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 42
Перейти на сторінку:
ще двоє: вахтер центрального заводського входу й вахтер конструкторського цеху.

Капітан Петров (Алекс) і Авакум не пішли геть, а іншим ходом, із сусідньої вулиці, піднялися на третій поверх, де була кімната, обладнана телевізійною апаратурою. Там застали слідчого з міліції майора Івана Іванова та «економіста» полковника Светломира Горанова. Горанов був молодший від Авакума лише на три-чотири роки, але вважав себе за представника нового покоління. Одягався з претензією на оригінальність, завжди мав підкреслено діловий вираз обличчя, а голубувато-сірі очі дивилися самовпевнено і навіть трохи зверхньо. Коли Авакум і капітан Петров увійшли до кімнати, Светломир офіційно кивнув Петрову («дозволяю бути присутнім»), а Авакумові подав руку.

— Вітаю, маєте доброго помічника! — показав він головою в бік Петрова. — Я помітив, як ви подали йому знак вийти, але не думав, що він так швидко виконає ваше завдання!

— Завдання? — перепитав Авакум.

— Ви ж доручили йому викликати міліцію, так?

— О, я доручив йому ще три речі! — всміхнувся Авакум. — По-перше… зрештою, доповідайте, капітане Петров, бо я можу переплутати, що було першим, а що другим!

Доки вони розмовляли, слідчий налив у чашки кави, яка щойно закипіла на маленькій плитці, й жестом запросив їх пригощатися.

— Перше, — почав капітан Петров, — ви наказали негайно поставити варту біля дверей конструкторського відділу. Друге — відразу ж викликати групу дактилоскопістів, щоб зняти сліди на підлозі й біля сейфа відділу. Третє — приставити до міліції двох вахтерів — від головного входу і від входу до конструкторського відділу. І четверте — якнайшвидше відрядити до «П'яних вишень» лейтенанта з групою міліціонерів. Я пообіцяв, що чекатиму лейтенанта біля садової хвіртки, звідки можна дістатися просто з «закуток».

— Все цілком зрозуміло! — махнув рукою полковник Горанов. — Ви передавали свої розпорядження радіотелефоном, зв'язаним з оперативним штабом нашої групи, яка перебуває тут, у приміщенні міліції… Гм, де, між іншим, перебуває штаб і моєї групи. Коротко кажучи, — звернувся він до Авакума, — ви зі своїм помічником зробили те, що і я зробив сам, маючи з собою портативний комп'ютер. Жовта кнопка мого комп'ютера вмикає спеціальний звуковий пристрій, що подає сигнал, подібний до трьох телеграфних тире. Цей сигнал означає «грабунок», і бригада, отримавши його, вживає оперативних заходів, таких, як при справжньому грабунку, їх перелічив капітан Петров: виклик дактилоскопістів, встановлення варти і таке інше. Звичайно, бригада знає, що той сигнал «грабунок» стосується конструкторського відділу ЗСС. Отже, все, що ви зробили сьогодні увечері, я міг би зробити сам, натиснувши жовту кнопку.

— О, якби я знав, що ви це зробите, тобто готові натиснути на вашу чарівну жовту кнопку, я не ганяв би свого помічника, слово честі! — всміхнувся Авакум. — Надворі такий жахливий дощ! — Він прислухався. — О, ще й досі!

— Але ж я не мав при собі комп'ютера! — почервонів Горанов.

— Шкода! — зітхнув Авакум.

— І потім… через говіркого співрозмовника я не мав змоги уважно стежити за всім, що відбувається навколо.

— Ну так, звичайно! — здвигнув плечима Авакум.

— У мене тільки одне запитання, — промовив Горанов. — Звідки ви знали, що між тими двома людьми спалахне сварка і що потрібне буде втручання міліції? А якби між ними нічого не сталося, як би ви пояснили появу міліції з лейтенантом?

— Сварка була неминуча! — сказав Авакум. — Абсолютно неминуча. Коли заводяться надчутливий, запальний чоловік і амбітний гіпертонік, так і жди бешкету! Я досить добре збагнув характер інженера Сапарева і знаю, на що він здатний, коли його вивести з рівноваги. А в медичній картці, прикладеній до особової справи колишнього старшини, написано чорним по білому, що він хворіє на гіпертонію.

— Гм, так! — погодився Горанов ї раптом занепокоївся. Потім підвівся й почав роззиратися, шукаючи плаща.

Майор Іванов ввічливо подав йому плащ.

— Ви вже йдете? — здивувався Авакум.

— Це ваш день, і цілком природно, що вам його й завершувати. — Він глянув на годинник і мляво всміхнувся. — Е, ще нема й дванадцятої! — І, вже одягнений, додав: — Я певний, що першу скрипку тут грає Прокопій Сапарев. Тепер лишається з'ясувати, чи ті двоє йому помагали і якою мірою. Коротко кажучи, справа наближається до розв'язки, а що ви доклали багато зусиль, то я запропонував би вам самим завершити її. Згода?

Горанов стояв на виході біля дверей, Авакум же мовчки сидів у кріслі. Він дістав люльку, натоптав її, і лише коли пустив своїм звичаєм кільце сивого диму, на устах його промайнула задоволена усмішка.

— Тепер можу вам сказати свою думку. По-перше, як вам не працюється, то йдіть собі! По-друге, в нашій роботі звільняють нас, а не ми звільняємо себе. По-третє — я зовсім не певний, що Прокопій Сапарев грає тут першу скрипку, як ви кажете, з тієї простої причини, що досі немає жодних доказів його вини. Я його навіть не допитував!

— Ви розмовляєте зі мною, як колись великі детективи розмовляли зі своїми помічниками! — здвигнув плечима полковник Горанов і поблажливо всміхнувся. — Як собі хочете, товаришу Захов! Я дав вам можливість нанизати ще одну намистину на разок ваших успіхів, до того ж із дружніми почуттями, але ви відхиляєте мою поміч — я не набиваюся! В кожному разі, коли я наближатимусь до пенсійного віку, то виявлятиму набагато більше терпіння, ніж ви! Адже одна нікчемна помилка може перекреслити сто блискучих перемог!

— Дякую за добрі почуття до мене, завтрашнього пенсіонера! — театрально поклав руку на серце Авакум і шанобливо вклонився. Потім на його обличчі замість цієї театральної маски з'явився звичний діловий вираз. До роботи, товаришу Іванов? — звернувся він до слідчого.

— Починайте, а я завтра ознайомлюся зі стенограмами, — байдуже промовив Горанов, а що ніхто не

1 ... 8 9 10 ... 42
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Історія з собаками», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Історія з собаками"