Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Вулиця Без світання 📚 - Українською

Читати книгу - "Вулиця Без світання"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вулиця Без світання" автора Юрій Іванович Усиченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 54
Перейти на сторінку:

— Прийшов він сюди увечері, але не раніше десятої години, — сказав міліціонер, показуючи на сліди, що вели до моря. — Надвечір ішов дощ, о десятій перестав.

Промокла земля підсохла, і відбитки підошов збереглися чудово, як на гіпсі. Воробйов оглянув їх, зміряв і лише тоді пішов до речей самовбивці.

На березі, набагато вище від лінії прибою, лежав сірий костюм і коричньові черевики. Штани, піджак, сорочка були дбайливо, по-магазинному, складені і притиснені масивним каменем. Черевики на товстій каучуковій підошві стояли рядочком, поблискуючи тупими носами. Все це виглядало дуже буденно: акуратна людина, що дбайливо береже свої речі, пішла купатися. Ось зараз вона вийде з води, почне розтирати себе рушником…

Але морська гладінь пустинна. Маленькі хвилі з легким шурхотінням набігають на берег і відступають, сяючи на сонці райдугою барв.

— Еге ж, неприємна історія, — зауважив Воробйов — І вигадає ж людина таке — топитися.

Нахилився, підняв маленький недокурок сигарети. Понюхав.

— Марка «Лакі страйк», американські… Що ж у кишенях?

— Ось, — міліціонер, що вартував біля речей, простягнув фанерну дощечку, на якій лежало майно самовбивці: носова хусточка, дві монети — п'ятнадцять копійок і гривеник, квитанція про сплату за номер у готелі «Центральний», пачка з-під сигарет «Лакі страйк», де залишилося дві сигарети, бумажник. У бумажнику листи, якісь папірці і документ на право тримісячного проживання в СРСР, виданий Томасу Блеквуду.

— Мундштук? — спитав Воробйов.

— Мундштука нема.

— Добре шукали?

— Звичайно, — з легкою образою відповів міліціонер.

— А годинник?

— Годинника теж немає.

— Дивно, — промовив Воробйов. — Годинник він міг, звичайно, забути, а от мундштук… Адже сигарету викурено через мундштук…

Воробйов узяв візу, довго розглядав фотографію на ній. Чітка пам'ять швидко відновила в мозку картину: порт, теплохід «Тускарора», шестеро іноземців, які йдуть причалом до автомобіля. Один з них — невисокий на зріст, плечистий, з добре загладженим пластичною операцією і все ж помітним шрамом на шиї — дивився зараз на Воробйова з фотографії.

— Ось воно що, — протягом сказав Воробйов. — А я його начебто знаю… Ну, гаразд, що ж далі?..

Нахилився і почав розглядати пісок.

— Так… Тут він роздягнувся, склав речі, залишився в самій білизні. Чорт! Зовсім незрозуміло. Людина топитися надумала, а перед тим на березі чекає, доки тіло охолоне, застудитись боїться. Бачите, сліди вдавилися. Не менше двох хвилин стояв.

Біля берега дно заросло темнозеленою морською травою. Каміння, покрите нею, стало безформним і слизьким. А верхівки його над водою зберігали свій природний колір яєчного жовтка з молоком.

На одному з каменів, гострий зуб якого випинався з води за півметра від берега, Воробйов знайшов те, що перетворило його здогад на певність.

— Дивіться! — вигукнув він і в азарті кинувся, не роззуваючись, до каменя. — На камені шматочки жовтої шкіри. З такої роблять чемодани. Очевидно, Блеквуд ніс чемодан і, послизнувшись, черкнув об камінь або, опустивши чемодан надто низько, зачепив ним за кам'яний зуб.

Воробйов зібрав дорогоцінні жовті шматочки шкіри, поклав у паперовий пакетик. Тільки після цього він зняв туфлі і вилив з них воду.

— Оце так видовище! Входить чоловік у воду в самій білизні, з чемоданом, годинником на руці і мундштуком у зубах — топитись зібрався. Думає, дурніших за себе знайшов… Рушайте, товариші, берегом праворуч, а я піду ліворуч. Десь недалеко він повинен вийти з води.

Воробйов не помилився. Не встиг він пройти й сотні метрів уздовж пляжу, як натрапив на ланцюжок слідів. Розміром і формою вони були точнісінько такі, як ті, у бухточці… І так само, як ті, вели у воду, а не з води. Так принаймні подумав би недосвідчений спостерігач. Але Воробйов одразу встановив по сильно вдавленій п'яті, що «утопленик» вийшов з води спиною вперед. «Хитрий і передбачливий», подумав він.

Воробйов пішов по слідах, і вони розповіли йому все так докладно, начебто він сам був присутнім під час мандрівки Томаса Блеквуда, який спершу «втопився», а потім знову «народився» з морської піни.

Підійшовши до міліціонерів, Воробйов наказав викликати собаку-шукача і спробувати прослідкувати, куди подався «самовбивця» з пляжу, а сам поїхав у місто…

Номер готелю, зайнятий Блеквудом, з учорашнього вечора стояв порожній. Чергова по поверху розповіла, що пожилець, узявши з собою шкіряний чемоданчик, пішов о десятій годині, як тільки перестав дощ. Одягнений він був у сірий костюм. Блеквуд взагалі мав звичку регулярно ходити для моціону години дві-три по вулицях. Інколи він брав з собою чемоданчик. Для чого — невідомо.

Не набагато більше розповів Воробйову і перекладач Дима. Він описав зовнішність Блеквуда, розказав про його відвідини євангелістів та «слуг сьомого дня». Згадав про відмову Блеквуда жити удвох в одному номері і слова носильника про важкий чемодан.

— А в цьому ми зараз переконаємося, — зауважив Воробйов на останнє повідомлення Дими. — Товаришко чергова, відімкніть, будь ласка, номер.

Покоївка встигла вранці прибрати кімнату, і житло Блеквуда виглядало тепер так само, як і будь-який номер такого ж типу в першому-ліпшому готелі — безлико, не відбиваючи звичок, смаків і нахилів свого мешканця. Високе вікно з шовковою фіранкою кремового кольору і плющовими шторами, ліжко, заслане пушистою ковдрою, круглий лакований стіл, крісло, м'які стільці. На вішалці легкий плащ з прогумованого шовку, костюм, у комоді трохи білизни. «Пішов без плаща, хоч дощ тільки-но перестав і міг початися знову, — подумав Воробйов. — Не захотів обтяжувати себе зайвою річчю».

У кутку стояв великий товстопузий кофер.

— Не пам'ятаєте, скільки чемоданів було у Блеквуда? — спитав Воробйов у Дими.

— Здається, два. Цей і другий — менший.

— Той він з собою взяв, — додала чергова.

Воробйов підійшов до кофера, підняв його однією рукою.

— І він вашому носильникові здався важким?

Дима і чергова здивовано перезирнулись.

— Нашому дяді Васі сили ніколи не бракувало, — відповів Дима.

Воробйов кивнув.

— Справа ясна.

1 ... 8 9 10 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вулиця Без світання», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вулиця Без світання"