Читати книгу - "Великі сподівання, Чарльз Діккенс"

Джо линув мені ще трохи підливи.

- Свиня,- провадив далі містер Вопсл своїм густим басом, спрямувавши виделку в бік моєї збентеженої особи, наче це він називав мене на ім’я,- свиня товаришила блудному синові. Ненажерливість свині наводиться дітям як приклад недостойної поведінки.- (Я в цю хвилину подумав про те, що він сам тільки-но розхвалював свинину, яка вона жирна та соковита.) - Що гідне осуду в свині, те ще більш гідне осуду в хлопчакові.

- Або дівчинці,- докинув містер Габл.

- Звичайно, в дівчинці також, містере Габл,- досить терпко погодився містер Вопсл,- але дівчинки серед присутніх я не бачу.

- До того ж подумай,- раптом наскочив на мене містер Памблечук,- як багато ти завдячуєш своїй долі. Якби ти вродився верескливим поросям…

- З нього й було верескливе порося, таке, що куди там! - переконано заявила моя сестра.

Джо додав мені ще трохи підливи.

- Так, але я маю на увазі чотириноге порося,- уточнив містер Памблечук.- Якби ти вродився поросям, хіба ж сидів би зараз отут? Та нізащо!..

- Хіба що в такому ось вигляді,- сказав містер Вопсл, киваючи на таріль серед столу.

- Але я, сер, не маю на увазі такого вигляду,- відрубав містер Памблечук, котрий дуже не любив, щоб його перебивали.- Я маю на увазі - чи сподобився б він честі перебувати в товаристві старших і кращих за нього людей, чи ж міг би він розвивати свій розум їхньою балачкою й купатися в розкошах? Я питаю: міг би чи ні? Ні, не міг би! То яка ж була б тоді твоя життєва стезя? - Він знов обернувся до мене.- Тебе продали б за певну кількість шилінгів згідно з ринковою ціною на даний продукт, і різник Данстейбл підняв би тебе з соломи, де б ти не лежав, узяв би під ліву пахву, а правою рукою одвернув би полу, дістаючи з кишені ножа, і чвиркнула б твоя кров, і настав би кінець твоєму життю. І ніхто б тебе не виховував власною рукою - на було б не віть натяку на це. Джо запропонував мені ще підливи, але я вже побоявся взяти.

- Стільки ж ви з ним натерпілися, пані,- співчутливо мовила місіс Габл до моєї сестри.

- Натерпілася? - луною повторила моя сестра.- Натерпілася? - І заходилась перелічувати всі ті незчисленні хвороби, в яких я завинив, усі ті напади безсоння, які я спричинив, усі ті дахи, з яких я падав, усі ті ями, в які я звалювався, всі ті ушкодження, яких я сам собі завдавав, усі ті випадки, коли вона благала у бога смерті для мене, а я вперто чіплявся за життя.

Мені здається, що римляни саме через свої носи так не терпіли один одного. Отож тому, мабуть, вони й стали таким неспокійним народом. У всякому разі, коли перелічувано мої провинності, римський ніс містера Вопсла до того дратував мене, що я ладен був так учепитися в нього, щоб власник його аж завив. Але все це були дрібниці порівняно з тією тривогою, що охопила мене, коли паузу, якою завершилась промова моєї сестри і під час якої (що я дошкульно відчував) присутні подивились на мене з обуренням і відразою, було нарешті порушено.

- І все-таки,- заявив містер Памблечук, вправно повертаючи товариство до тієї теми, від якої воно ухилилось,- свинина, коли належним чином її приготувати, розкішна річ, хіба ні?

- Може, вип'єте трошки бренді, дядечку? - сказала моя сестра.

О небо, зараз почнеться! Він помітить, що бренді розбавлене, скаже це вголос, і мені кінець! Я міцно вхопився обома руками за ніжку стола під скатертиною і став чекати свого присуду.

Моя сестра пішла по череп'яну пляшку, принесла її й налила з неї містерові Памблечуку: він тільки один і пив бренді. Поганець покрутив склянку в руках, підніс її вгору, подивився на світло, поставив на стіл - і все для того, щоб подовжити мої муки. А моя сестра й Джо тим часом швиденько прибирали зі столу, готуючи місце для пирога та пудинга.

Я не міг відвести очей від містера Памблечука. Затиснувши руками и ногами ніжку стола, я стежив, як цей недолюдок любовно обмацав склянку, підніс її, вдоволено посміхнувся, закинув голову назад і одним духом випив усе бренді. За мить після цього гості заціпеніли від жаху, коли він скочив на ноги, судомно крутнувся кілька разів у якомусь чудернацькому кашлючому танці й шаснув у двері; крізь вікно нам було видно, як він там дико підскакував, відпльовувався і кривлявся на всі боки, мов несповна розуму.

Я все не відпускав ніжки столу, тоді коли моя сестра й Джо кинулись на порятунок потерпілого. Не знаю як, але це я, безперечно, призвів його до смерті. Я був у такому моторошному стані, що мені навіть полегшало, коли його втягли назад до кухні і він, оглянувши всіх присутніх, наче це вони тут винні, гепнувся на стілець і видихнув одне-єдине фатальне слово:

- Дьоготь!

Виявляється, я долив у череп'яну пляшку з глечика дігтярної води! Трохи згодом, я знав, йому ще погіршає. Мої невидимі руки так стисли ніжку стола, аж я зрушив його з місця, немов той медіум.

- Дьоготь? - вражено повторила моя сестра.- Та як туди міг потрапити дьоготь?

Але дядько Памблечук, всесильний владар у цій кухні, нічого не хотів чути й слухати, а тільки велично відмахнувся рукою і попрохав гарячого джину. Моя сестра, що була підозріло задумалась, тепер швидко заходилася діставати й перемішувати все належне - джин, гарячу воду, цукор і лимонну шкоринку. Бодай на часину, а я був врятований. Я все не відпускав ніжку стола, але стискав її вже з почуттям ревної вдячності.

Поступово я настільки заспокоївся, що зміг витягти руки з-під столу й узятися за пудинг. Містер Памблечук теж узявся за пудинг. Усі інші також. Коли з пудингом покінчили, містер Памблечук під благодійним впливом гарячого джину знову підбадьорився. У мене вже виникла надія, що на сьогодні пронесе, аж це моя сестра обернулась до Джо:

- Подай чисті тарілки, ті, що холодні.

Я з новою силою стис ніжку стола й припав до неї грудьми, немов до найкращої подруги й