Читати книгу - "На кожум'яках, Нечуй-Левицький"

Гострохвостий. (п'є го­рiл­ку на­хильцi з пляш­ки). Та пот­ри­вай! Не кри­чи! Я сам приз­на­юсь. Я свiй чо­ло­вiк в сiм до­мi.

Педоря. Та й своїм не при­па­дає горш­ки дер­ти. По­лiз по горш­ках, на­че ко­тя­ка. (Ви­хо­дить.)

ВИ­ХIД 3

Горпина й Гострохвостий.

Горпина (вхо­дить). Хто тут улiз у ха­ту? Чо­го це Пе­до­ря ре­пе­тує? Чи це ви, Сви­ри­де Iва­но­ви­чу?

Гострохвостий. Це я, ма­мо! Доб­ри­день вам в ва­шiй гос­по­дi. Поз­до­ров­ляю вас з сьогод­нiш­нiм днем, з свя­ти­ми ва­ши­ми iме­ни­на­ми та й з пи­ро­га­ми. (Ки­дається до Гор­пи­ни й цi­лується з нею.) Дай вам гос­по­ди щас­тя й здо­ров'я, й чо­го ви тiльки про­си­те в бо­га!

Горпина. Та го­дi, го­дi! Як бу­ла я мо­ло­ди­ця, цi­лу­ва­ли ме­не в ли­ця, а те­пер… Але ж гар­ний оцей вра­жий па­нич! Як мед з ма­ком! А я вже вас i не спо­дi­ва­лась; ду­ма­ла, що ви­пус­ти­ла вас з рук, так i на­вi­ки вте­ря­ла.

Гострохвостий. По­га­но ро­би­ли, ко­ли так ду­ма­ли. А я по­ки­нув своє дi­ло, а до вас та­ки приб­лу­див­ся, ще й пи­ро­гiв ва­ших по­куш­ту­вав. Тут ва­ша Пе­до­ря нез­гiр­ше вас, тро­хи ме­нi не про­ва­ли­ла ган­чiр­кою го­ло­ви!

Горпина. О, Пе­до­ря зу­ба­та! Сi­дай­те ж, будьте лас­ка­вi, ко­ли ви зай­шли до ме­не та ще й з доб­рою дум­кою, та по­ба­ла­каємо лю­бенько.

Гострохвостий. А от я й прий­шов. А ви ж ме­нi вчо­ра не вi­ри­ли, як я бо­жив­ся, як я при­ся­гав­ся! Ви ду­ма­ли, що я по­хо­жий на дру­гих на­ших па­ни­чiв. Нi, Гор­пи­но Кор­нiївно! Сви­рид Йва­но­вич не з та­кiвських. Не на те ме­не ро­зу­му ба­га­то в го­ло­вi, щоб ду­ри­ти дiв­чат.

Горпина. То бу­ло вчо­ра, а це сьогод­ня. Ко­ли так, то ви­ба­чай­те ме­нi, ста­рiй ба­бi. Я, бач­те, чу­ла, як ви уви­ва­лись ко­ло моєї не­бо­ги Євфро­си­ни, та вже со­бi iнак­ше мiр­ку­ва­ла…

Гострохвостий. Гор­пи­но Кор­нiївно! Хi­ба ж я слi­пий? Хi­ба ж ме­нi баньки бiльма зас­лi­пи­ли? Хi­ба ж я не ба­чу, що та­ке Євфро­си­на, а що та­ке Олен­ка? Гай, гай, ми­лий бо­же! Вже б го­во­рив хтось дру­гий, а не ви, Гор­пи­но Кор­нiївно!

Горпина. Ко­ли ви вже прий­шли до ме­не з чес­ним сло­вом, то й ме­нi нi­чо­го таїтись пе­ред ва­ми. Як­би я бу­ла па­ни­чем, я б об­ми­на­ла Євфро­си­ну де­ся­тою ули­цею. Дар­ма, що во­на ме­нi до­во­диться не­бо­га. Тiльки я в ха­ту до їх, во­на вже за­де­ре до сте­лi но­са та й ню­хає сво­ло­ки (пе­ред­раз­нює), взяв­шись у бо­ки: "Тiтко! Од вас гни­ли­ця­ми тхне". Ку­ди ж пак, який де­лi­кат­ний но­си­чок при­че­пив гос­подь до пи­ки!

Гострохвостий. О, що но­си­чок, то но­си­чок! Пев­но, не та­кий, як у Олен­ки.

Горпина. Та­кi но­сич­ки, як у Євфро­си­ни, тiльки ко­ло бай­да­кiв. Ма­буть, у тих па­ни­чiв баньки на по­ти­ли­цi, що не ба­чать її но­сич­ка. Як­би я оци­ми своїми ру­ка­ми взя­ла Євфро­си­ну, я б їй утер­ла то­го но­са! Я б її при­бор­ка­ла.

Гострохвостий. Вi­рю вам, вi­рю, Гор­пи­но Кор­нiївно! (Ти­хо.) Чи не бi­со­вої ж п'яти ба­ба! А що, як Євфро­си­на ски­ну­лась на цю свою тi­точ­ку! Але ж ро­зум, але ж панський тон, але ж зо­ло­то, зо­ло­то! Ой-ой-ой, мiй ми­лий бо­же! (Зiт­хає. го­лос­но.) А я прий­шов до вас, Гор­пи­но Кор­нiївно…

Горпина. Щоб пи­ро­гiв наїстись?

Гострохвостий. Бо­ро­ни бо­же! Що це з ва­ми! Я прий­шов сва­та­ти Олен­ку, ко­ли бу­де лас­ка ва­ша. Я знаю, що Олен­ка не спро­ти­виться.

Горпина. Олен­ка не спро­ти­виться, а я то, мо­же, спро­тив­люсь, бо маю свої но­ро­ви й прим­хи.

Гострохвостий. То од­же­нiть їх чи свя­че­ною во­дою, чи кро­пи­лом або чим там тре­ба.

Горпина. Еге! Бабськi но­ро­ви не чо­ло­вi­чi: не спло­ха од­же­неш i ко­чер­гою, не то що ка­ди­лом. Чи не ду­ри­те ви нас, па­ни­чу?

Гострохвостий. Ой, Гор­пи­но Кор­нiївно, Гор­пи­но Кор­нiївно! Чи вже ж вам од бо­га не грiх? Чи вже ж ви ме­нi й до­сi не йме­те вi­ри? Але ж ва­ша доч­ка Олен­ка… то ж кра­са на ввесь Київ. (Ти­хо.) Ко­ли б прий­шла, хоч по­ди­вив­ся б на тi оче­ня­та!

Горпина. Мою Олен­ку не грiх хва­ли­ти своїй ма­те­рi. Тiльки, бач­те, раз те, що те­пер па­ни­чi ду­рять мо­ло­дих на­ших мi­ща­нок, а дру­ге те, що в вас, здається, нi пе­ред со­бою, нi за со­бою! Еге так?

Гострохвостий. А чи ви ж ла­зи­ли в мої ки­ше­нi? А що, як там так i заб­ряж­чать кар­бо­ван­цi?

Горпина. Кар­бо­ван­цi чи заб­ряж­чать, чи нi, а п'ята­ки, мо­же, й заб­ряж­чать.

ВИХIД 4

Гострохвостий, Горпина i Оленка.

Горпина. Де це ж ти в гас­пи­да так ба­ри­лась? Ти не знаєш, що те­бе тут ду­же тре­ба.

Гострохвостий. (йде на­зуст­рiч Олен­цi). Мiй вам ни­зенький пок­лiн i ша­ну­ван­ня! Де се ви так за­ба­ри­лись? (По­дає Олен­цi ру­ку.)

Оленка. Доб­ри­день вам.

Гострохвостий. Доб­ро­го здо­ров'ячка, доб­ро­го здо­ров'ячка. Вся моя ду­ша стре­пе­ну­лась, як за­чув я ваш ян­гольський го­ло­сок. Ме­нi здається, що я слу­хаю най­кра­щих дис­кан­тiв у кон­цер­тi у се­мi­на­рiї, як за­чую ваш го­ло­сок.

Горпина. Та й умiє ж то­бi прик­лас­ти й при­ка­за­ти - нез­гiр­ше, як на­ша Євфро­си­на. Ще й не­дав­но поз­на­ко­ми­лись з Євфро­си­ною, а вже пе­рей­ня­ли од неї язич­ка…

Гострохвостий. То ще не­вi­до­мо, хто од ко­го пе­рей­няв язич­ка. (Гор­до.) Вмiємо ми го­во­ри­ти й без ва­шої Євфро­син­ки. Ми не хо­ди­мо по ха­тах по­зи­ча­ти ро­зу­му та язи­ка. Маємо до­во­лi й сво­го.

Оленка. Ав­жеж. Вже ви, ма­мо, на­го­во­ри­те: на вер­бi гру­шi, а на оси­цi кис­ли­цi.

Горпина. А це що? Це так ма­те­рi? Це вже й ти, ма­буть, учо­ра по­зи­чи­ла язич­ка у Євфро­си­ни? Гля­ди ли­шень ме­нi! Ще ти в моїй гос­по­дi; я ще то­бi втру но­са…

Гострохвостий. Не встиг­не­те, Гор­пи­но Кор­нiївно, втер­ти но­са, бо я прий­шов до вас, Олен­ко, не з по­рож­нiм ро­том, не з пус­ти­ми сло­ва­ми, а з сло­вом ро­зум­ним i вче­ним. Ви ме­нi не йня­ли вi­ри вчо­ра вве­че­рi, а от я i справ­див своє сло­во; бо моє сло­во, сло­во Сви­ри­да Йва­но­ви­ча, не те, що сло­во яко­гось там Йоньки або Йваньки. Я прий­шов до вас сва­та­тись.

Оленка. То ви по­ки­не­те Євфро­си­ну?

Гострохвостий. Не­хай во­на сниться ко­му iн­шо­му, тiльки не ме­нi. (Бе­ре Олен­ку за ру­ку.) Я тiльки вас нi­ко­ли не по­ки­ну: (Ти­хо.) Ко­ли б чорт ви­нiс оцю ба­бу з ха­ти хоч на ча­сок. Ко­ли б хоч об­ня­ти її. Якi ж у неї очi! Так i пе­чуть, так i го­лять, як аг­лицькi брит­ви. Хоч тро­хи пог­ра­юсь з гар­ною дiв­чи­ною.

Оленка. А я ду­ма­ла, що ви глу­зуєте з ме­не.

Гострохвостий. Бо­ро­ни бо­же! Чи то мож­на? Я без вас не мо­жу жи­ти. Луч­че не­хай ме­не ви­не­суть на Ще­ка­ви­ку, нiж я маю жи­ти без вас.

Оленка. Ой, яка я щас­ли­ва! Я нi­ко­ли не бу­ла та­ка