Читати книгу - "Правила батьківства"

Опанувавши науку зосереджуватися й насолоджуватися, ви зрозумієте, що отримуєте значно більше задоволення від спілкування з дитиною, і тепер уже ви вчитесь у неї. А щойно ви почнете радіти спілкуванню із сином чи дочкою, коли у вас є на це час, ви зможете набагато менше перейматися через те, що насправді не здатні витримати чергової серії мультфільму про поні.

Щоб отримати насолоду, треба зосередитися на спілкуванні.

Варто дещо пояснити. Мати дітей не обов’язково. Вас не примушують до цього. Та якщо ви вже вирішили стати батьками, повинні насамперед дбати про них. Це не означає, що вам слід давати дітям усе, що їм заманеться, – часто це зовсім не так. Ідеться про те, що рішення мають прийматися не на вашу користь, а на користь дітей.

Вам потрібні приклади? Залюбки наведу декілька. Я знав батьків, які вкладали спати до себе в ліжко шести-семирічну дитину. Вони це робили не тому, що так було краще для неї, а тому, що не хотіли поривати із цією традицією. Дійсно приємно, коли маля тулиться до тебе, проте спання разом з батьками заважає йому стати самостійним, правильно організувати режим сну, навчитися долати страх перед темрявою тощо. А якщо ще й жоден із друзів дитини не спить у ліжку з батьками… що ж, тоді варто нагадати про правило 14.

А ось іще приклад. Нещодавно приятелька розповіла мені, що її дочка вподобала навчальний курс в університеті, який розташований приблизно за дві сотні кілометрів. Вона сказала, що намагається відмовити дівчину від цього і переконує вступити на інше відділення до місцевого університету, аби та могла жити вдома. Я зауважив, що впевнений: її дочка чудово дасть собі раду. Моя приятелька відповіла, що не сумнівається в цьому, а йдеться про те, що саме вона ще не готова відпустити дочку.

Часто те, що найкраще для ваших дітей, найкраще й для вас. Та інколи ваші інтереси не збігаються. Раз у раз ми шукаємо причини, щоб виправдати себе (мушу віддати належне моїй знайомій: вона принаймні визнала, що намагається вплинути на рішення своєї дочки щодо вибору навчального закладу). Батьки будуть пояснювати вам, що їхнє чадо прокидається вночі, тому простіше спати в одному ліжку. Ми переконуємо себе, що наші діти недостатньо дорослі для тієї чи іншої справи, що вони хвилюються більше за інших, що так корисніше для здоров’я, що нерозсудливо дозволяти їм чинити так і отак.

Та глибоко в душі ми чудово знаємо, що робимо. Ми просто не бажаємо зізнатися в цьому, навіть собі. Інакше нам доведеться все міняти на їхню користь. Іноді це вкрай важко, та, одного разу вирішивши мати дітей, ми маємо бути абсолютно чесними із собою й піклуватися перш за все про них.

І, хоч як дивно, саме тоді й приходить справжнє батьківське щастя. Поставити на перше місце інтереси інших – означає не поневолити себе, а навпаки – звільнити. Коли ми дбаємо про інших, нам ніколи нудьгувати, сумувати за минулим, бідкатися й нарікати на свою долю, стримувати лють, тому що все це стосується тільки нас. Ми відволікаємося від власних проблем, опікуючись іншими людьми, а ще краще – нашими дітьми. Визнаю: коли твоя дитина лежить поряд на ліжку, почуваєшся тепло й затишно. Та, спостерігаючи, як вона перетворюється на самостійну, дорослу людину, ти отримуєш радість, що перевершує все.

Глибоко в душі ми чудово знаємо, що робимо.

Коли я вперше познайомився зі своєю дружиною (безумовно, тоді вона не була моєю дружиною), пам’ятаю, що її будинок мене трохи налякав. У мене досі перед очима майже порожні столи, чисті робочі поверхні на кухні та безмежні, нічим не захаращені ділянки підлоги без жодної порошинки. Ви могли назвати будь-яку річ у будинку, і моя дружина пояснила б вам, де її шукати. Так, усе – в буквальному розумінні – мало своє місце, де й повинне було завжди перебувати.

Чесно кажучи, я був вражений. Я завжди дотримувався такого стилю ведення домашнього господарства, який можна було б назвати «кинь на підлогу та забудь». Мушу зізнатися: коли ми вирішили мати дітей, я потай хвилювався, що моя дружина не впорається. Я розумів, що її ставлення до чистоти й порядку не сумісне з атмосферою, в якій могли б вирости спокійні та безтурботні діти (ми мріяли саме про таких)[11].

Виявилося, вона чудово адаптувалася, як і більшість батьків. Та не всім це вдається. Деякі, подібно до Канута Великого[12], намагаються стримати море бруду, пилу, книжок, іграшок і протистояти неохайності, гармидеру, захаращенню та безладові, які є нормальним явищем у будинку з дітьми. З’являється нова категорія речей, які ви не в змозі прибрати, бо ніяк не розумієте, що то таке, тому годі й сподіватися знайти їм належне місце.

Ви можете обирати між двома варіантами. Варіант перший: поступово довести себе до божевілля, знервовано намагаючись робити неможливе та підтримувати лад у домі, цим перетворюючи своїх дітей на закріпачених і манірних псевдодорослих, яким не дозволяють поводитися природно та які ніколи не ходили в помешканні взутими. Варіант другий: поступитися, охолонути, заспокоїтися, припинити опір, дати змогу дітям бути дітьми, не зважати на не завжди чисту підлогу та розгардіяш у кімнаті – тобто зробити вибір на користь щасливої родини з добродушно-веселими й безтурботними дітлахами.

Я не маю на увазі, що діти ніколи не повинні прибирати за собою. Та хай вони спочатку розважаться, а прибирають згодом. Не страшно, якщо скатертина на обідньому столі замацана пальцями у фарбі, а штани брудні. Бо їх можна випрати. Страшно, якщо дітям не дозволяють невимушено та весело провести час.

Я не маю на увазі, що діти ніколи не повинні прибирати за собою. Та хай вони спочатку розважаться.

Коли я був підлітком, мій молодший брат – йому було років вісім – вирішив залізти на високе дерево в саду. Він досягнув приблизно висоти даху нашого будинку, коли під ним тріснула гілка. Малий ухопився обома руками за іншу, що була вище, й повиснув, гойдаючись на висоті метрів вісім над землею (лишень уявіть собі цю відстань – це чимало). Не дивно, що волав