Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Стонадцять халеп Остапа Квіточки, Олександр Степанович Дерманський 📚 - Українською

Читати книгу - "Стонадцять халеп Остапа Квіточки, Олександр Степанович Дерманський"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Стонадцять халеп Остапа Квіточки" автора Олександр Степанович Дерманський. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 8 9 10 ... 30
Перейти на сторінку:
йду сировину рятувати. А ти чимчикуй додому. Нумо, нумо. І це... якщо теє... ну, словом, років через два можеш за кума заміж вийти. Кум, канєшно, не я, але, канєшно...

— Тьху на тебе! — вилаялася жінка і пішла дорогою до села.

Тягнирядно швидко знайшов обидва кульки. Він позбирав зефір і мармелад, що висипались при падінні. Неподалік валявся і кошик з-під гуски.

— А де ж птиця? — сам у себе спитав чоловік і тут-таки почув відповідь.

Гуска сама озвалася пронизливим ґелґотом з того боку, де морочився з головою вовкулака.

Тягнирядно, не дихаючи, підкрався ближче до перевертня. Спочатку він побачив гуску — вона паслася зовсім неподалік. А ще побачив, що монстр так і стоїть без голови, а голова сплигнула з його спини й обнюхує власні (чи як там правильно сказати) туфлі.

«Чекай, — здивувався Тягнирядно, — а чого це перевертень у туфлях? І чого це перевертень в костюмі?»

Чоловік наважився і підійшов ще ближче. Вовкулача голова, зауваживши його, чкурнула геть, і Петро помітив, що та голова має ще й тулуб і лапи. І що вона — ніяка не голова, а ціла тварина. А ще Тягнирядно дещо почув: перевертень плакав.

— Чудасія, — остовпів чоловік. — Агов, є хто вдома?

— Є, — глухо долинуло з-під землі. — Допоможіть!

— А ти хто?

— Остап я. Витягніть мене звідси!

— От тобі й перевертень! — сплеснув у долоні Тягнирядно. — Застряг, чи що? Ану, зараз ми тебе...

Він ухопив Остапа за штани і потягнув. Штани затріщали, Остап завив від болю, але таки вирвався з підземного полону.

— Ну от, халепа, — промовив він роздивляючись свої штани, — штани геть порвалися...

Учитель

— А що воно за звірюка така в тій норі живе, бобер якийсь? — спитав Тягнирядно.

— Байбак, — відповів хлопець.

— Ти диви. Я, канєшно, знав, що в нас тут такі водяться, але сам ніколи не бачив.

— Та в тому-то й заковика, що не водяться, — промовив Остап. — І де він тут узявся?

— Та, дідько з ним. Ходімо вже.

— Ой! — скрикнув Остап, спробувавши йти. Йому так стрельнуло в ногу, що аж в очах засвітилося. — Ви мені, дядьку, здається, ногу вивернули.

— Канєшно, вивернув: у мене ж сили в руках, як у бульдозера.

— То, як такі сильні, несіть мене тепер, бо сам я йти не можу.

— А ти, канєшно, хитрий жук, — гмикнув Тягнирядно.

— Що це ви, дядьку, — «канєшно» та «канєшно»? — спитав Остап. — Немає такого слова.

— Як же немає, коли я його знаю, — здивувався чоловік.

— Треба казати — «звичайно». Таке слово знаєте?

— Канєшно.

— Знову за своє, — всміхнувся хлопець. — Ну дарма, я ось вас навчу.

— А ти що за один, щоб мене вчити? — пирхнув Тягнирядно, підставляючи хлопцеві спину.

— Учитель я, — мовив Остап і вибрався дядькові на плечі. — У вашій школі працюватиму.

Чоловік недовірливо зиркнув угору на свого вершника:

— Чуєш, я брехні не люблю.

— Правду кажу, — випалив Остап.

— Ну, коли такий учений, то на ось гуску тримай, — дядько Василь всунув Остапові в руки кошик з птахою і поволі рушив. — Учитель, кажеш?

— Ага, — кивнув Остап, з насолодою роздивляючись краєвиди, що відкрилися йому з висоти дядька Тягнирядна, — після інституту у ваше село й направили. Тільки я спізнився. Перший дзвоник уже, мабуть, почався, — зітхнув хлопець.

— Канєшно, — кивнув Тягнирядно, — поки до села дотеліпаємо... вже не встигнеш.

— А якби й устиг, куди мені в драних штанях?

Чоловік з розумінням кивнув. Трохи пройшли мовчки, а потім дядько Василь вирішив розрадити хлопця:

— Не журися. Ну, спізнився, з ким не буває? Хочеш, я тебе прямо до Панасовича одвезу?

— А хто це — Панасович? — спитав Остап.

— Отакий мужик — Панасович! — дядько Василь задер догори великого пальця. — Директор школи.

— А-а. Нормальний, кажете? То що, сваритись не буде?

— Та скажемо, що ти мені допомагав з базару торби нести, — махнув рукою Тягнирядно. — Викрутимось. На, щоб ми з тобою брехунами не були, — чоловік всучив Остапові ще й один зі своїх кульків, — бо я брехні не люблю.

— А що тут? — Остап зазирнув усередину кулька.

— Стратегічна сировина. Стій, закуримо. — Дядько спинився й почав копирсатися в кишенях. Прикуривши, повів далі: — Головою відповідаєш.

— А що ж буде з цієї сировини? — мружачись від їдучого диму з дядькової цигарки, спитав хлопець.

— От прийдеш у гості через тиждень — тоді й дізнаєшся, — багатозначно промовив Тягнирядно. — А поки що неси — не згуби.

— А в другій торбі теж сировина?

— Вгадав. На, до речі, неси, щоб уже надійно було, все по правді. Бо я брехні не переварюю, щоб ти знав. — Тягнирядно упхнув Остапові в руку з гускою ще й другий кульок. — Чуєш, а ти чого це без речей?

— Та була в мене сумка, — зітхнув учитель, — тільки вона вперед поїхала з дідовою кобилою. О, а он і вони!

Попереду справді стояла гарба з Остаповою сумкою. Біля підводи порався вже знайомий хлопцеві дід Михайло, а коло нього стояла Тягнирядниха.

— Куме! — вигукнув Тягнирядно.

— Ой! — пополотніла Тягнирядниха. — Ой, людоньки, перевертень на Петрові їде!

— Тіпун тобі на язик, жінко. Здоров, куме!

— Здоров, куме, — господар кобили простяг Петрові руку. — А що це кума всякі дурниці верзе? Про якогось перевертня.

— Було діло. Та ось він, — Тягнирядно звів очі вгору, на Остапа, — знайомтесь.

— Ні-ні-ні, не треба! — чомусь перелякався дід Михайло. — Ми вже знайомились — оце й досі не можу колесо на місце поставити.

Тягнирядно і Остап глянули на підводу. Вона дійсно була без заднього колеса. Стриножена Сива паслася окремо від воза, випряжена.

— Як понесла, як понесла шалена, то й колесо відпало, — пояснив дід.

— А до чого тут ваше знайомство? — здивувався Тягнирядно.

— Знаєш, яка в нього хвамілія? — мовив дід Припічок і прошепотів щось кумові на вухо.

— А-а, — з розумінням закивав Тягнирядно, — тоді канєшно. Чуєш, злазь, бо вже шия затерпла.

Остап поволі

1 ... 8 9 10 ... 30
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Стонадцять халеп Остапа Квіточки, Олександр Степанович Дерманський», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Стонадцять халеп Остапа Квіточки, Олександр Степанович Дерманський» жанру - 💙 Дитячі книги:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Стонадцять халеп Остапа Квіточки, Олександр Степанович Дерманський"