Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

— Міграція, — задумливо сказав Ярослав. Або пожежа.

— Що ще за міграція? Чен повернувся! Якось дізнався, що охоронець полетів і повернувся! — крикнув один із новоприбулих.

— Китаєць? — вирішив уточнити Ярослав. — Прізвище дуже схоже, — пояснив він, помітивши, що всі дивляться на нього з якоюсь нездоровою цікавістю.

— Колишній вчитель. Він збожеволів два роки тому, — пояснила Ладане.

— Через тебе?

— Ні! Через його дивні експерименти з тваринами. А чому відразу через мене? Я тоді не вміла виплітати.

— А, — задумливо сказав Ярослав. — З учителями таке буває. Їхня робота важка і напружена.

— Чому мене завжди в усьому підозрюють?

— Карма, мабуть.

— Чому трошки, саме Ладане? — допитувалась дівчина.

– Дуже помітна особистість.

— Ладане, Ладане. Я найбільша проблема?

— Підозрюю, що так.

— Зараз візьму і зроблю…

— Зроби, — дозволив Ярослав. — Гірше все одно не буде.

— Я влаштую вам...

— Нам?

— Чому він кричить? Він заважає мені думати!

— Іди запитай його, — порадив Ярослав, сподіваючись, що ця порада змусить дівчину замовкнути.

— Ну все. Він мені набрид, – сказала дівчина і кинулася до дверей.

Всі, хто стояв перед ними, слухняно розступилися перед дівчиною і випустили її. Можливо, їм не сподобався вираз її обличчя.

— Куди вона? — спитав її родич.

– Твого китайця бити, – пояснив Ярослав. — Він заважає їй думати про помсту.

— Е-е… — не знайшов, що на це сказати родич.

— Так, ви праві, вона дурепа, — погодився Ярослав і чомусь пішов за дівчиною.

— А я? — спитав хлопець.

— Ти, мабуть, теж. Родичі все-таки, — не заспокоїв його Ярослав. — Погана спадщина. Буває. Ну, точно дурепа, — сказав він, подивившись за двері.

По коридору щось рухалося. Щось кидало блискавки, виблискувало не гірше новорічної ялинки і шуміло на заздрість усім нічним клубам і мотоциклам без глушників. При цьому воно було досить маленьким і компактним, дуже схожим на яйце, обмотане волохатими нитками. Метрів за п'ять попереду невідомої істоти відступали троє дядьків і одна тітка типової відьомської зовнішності. Чудова четвірка витягнула руки перед собою і, здавалося, якимось чином тримала те, що здавалося напівпрозорим щитом. Менша частина блискавоки та іншої піротехніки розбивалася об цей бар'єр. Більша частина розбивала стіни, стелю та підлогу, перетворивши коридор на руїни. Ладане гордо йшла до цієї процесії, розмахуючи руками й щось бурмочучи.

— Кретінка, — охарактеризував дівчину Ярослав. — Хвора на всю голову. Їй потрібен не психолог, їй потрібен психіатр. І гамівна сорочка. А також хороші санітари, про всяк випадок.

Ладане закінчила бурмотіти й сплеснула руками. Чого вона цим хотіла добитися, Ярослав не розумів, бо вона досягла лише двох речей. Щось перестало кидати навсебіч блискавки, його нитки кудись поділися і воно перетворилося на пухкого дядька, одягненого в типову чернечу сутану, зовсім не схожого на китайця. Потім воно змінило напрямок. Здається, Чен перестав цікавитися чудовою четвіркою зі щитом і страшенно зацікавився Ладане з черговим бурмотінням.

— А мені це потрібно? — запитав себе Ярослав. Даремно, звичайно. Краще було пошукати когось більш розумного для розмови.

— Що вона робить? — запитав родич, штовхаючи Ярослава біля дверей.

— Не знаю. Дуже схоже на витончене самогубство.

— Що ми будемо робити?

— Ти в мене питаєш?! — обурився Ярослав, знайшов рятівника хворих на голову та небезпечних для суспільства дівчат. — Хто з нас маг?

— Е-е… — зрозумів, наскільки дурне його питання родич.

А робити щось треба було. Комусь.

— Зараз він її підсмажить, — похмуро сказав Ярослав, спостерігаючи за тим, як цілеспрямовано пересувається Чен. — І буде у нас Ладане у власному соку. З хрусткою скоринкою.

Родич чомусь відійшов від Ярослава на два кроки.

Четвірка тим часом занепокоїлася і почала обережно оглядатися, намагаючись не випускати товстуна з поля зору.

Ладане закінчила другу бурмоталку і знову плеснула. Ще й усміхнулася, переможно. На товстуна зі стелі пролилася злива. Це йому чомусь не сподобалось.

— Навіщо вона його миє? — запитав невідомо кого Ярослав. — Невже так сильно смердить? Краще б стелю впустила.

Товстун абияк обтрусився, замахав руками на четвірку, почекав, поки його рукомахання змете їх зі шляху разом із щитом і спритно кинувся до Ладане.

— Ясно, — сказав Ярослав і побіг туди ж, не забувши прихопити з собою маленьке деревце в діжці, яке йому сподобалося з першого дня перебування в гуртожитку.

Чудова четвірка трохи повалялася на підлозі і досить дружно зробила слабку спробу приєднатися до забігу, в якому головним призом була зосереджена на своєму внутрішньому світі Ладане.

Ярослав встиг першим, у штанах бігати зручніше, ніж у мокрій рясі. Він схопив дівчину за шкірку і жбурнув кудись собі за спину. Товстун безглуздо на нього витріщився, образився і замахав на Ярослава руками. Чого він цим хотів досягти, залишилося невідомим, на Ярослава його рукомахання не справило жодного враження.

— На мене не діє, — порадував колишнього вчителя хлопець і поблагословив діжкою по голові. Від щирого серця благословив.

Рослина та діжка удар витримали. Чого не можна сказати про колишнього вчителя.

Товстун звів очі в купку, хитнувся і слухняно впав на підлогу, якраз під ноги четвірці. Четвірка не розгубилася і страшенно помстилася, старанно наступивши на розпластане тіло.

— Я ж казав, палиця краще, — виніс вердикт Ярослав і сів поруч. Щось йому стало погано. А ще він вперше за довгий час відчував себе ситим, точніше переївшим. Аж до нудоти. — Хороша була битва, — пафосно, у найкращих традиціях різних супергероїв, промовив хлопець і наслідував приклад не китайця, банально знепритомнівши.

Щось із ним останнім часом часто це трапляється. Погана прикмета.