Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

​Менше ніж за хвилину, борсук крикнув «Ура!» та заціпив щось кігтем, витягнув та кинув на землю, біля Мілани. За мить, дівчина побачила клик, який почав світитись, кидати іскри, а потім просто загорівся. Все відбувалось так само, як з кігтем, який Мілана витягла з Івана, рятуючи його пам’ять від «вічної радості». Це секунда, вогонь зник разом з кликом.

​Борсук Бегемот зіскочив з дівчини, від чого та відчула неймовірне полегшення. Завела руки за спину, розтираючи кров, та на диво шрам вже майже затягнувся. «В цьому світі дуже зручно з медициною, що не зроби – все заживає миттєво» - майнуло в голові у Мілани, від чого Бегемот одразу засміявся.

​«Ти права, - сказав він, - у нас тут все швидко загоюється. Навіть дерево, яке я пошкодив, вже обросло корою, - Мілана кинула погляд на велетня та дійсно побачила, що ніякої крові немає, - в тебе в спині була мітка рисі, тієї самої істоти, яка стала на твоєму шляху. Сподіваюсь, це допоможе тобі. Я завжди мав слабкість до вольових істот, як ти».

- Дякую тобі, Бегемот, - Мілана розтирала свій шрам, який вже повністю загоївся, - шкода, що ти не зможеш допомогти більшим, - вона зробила паузу, але потім підняла очі та всміхнулась, - але те що ти вже зробив – неймовірно!

«Діло зроблено, - засміявся Бегемот, було зрозуміло, що він потягнувся, - але я маю вже йти. Я точно знаю, що ти свого доб’єшся, якщо прикладеш на це всі свої зусилля. – він зробив паузу, - до того, в тебе скоро починається школа, а її не варто пропускати, все ж таки восьмий клас!».

«Звідки ти це знаєш? – здивувалась Мілана, спробувавши зрозуміти, де саме очі тварини, - я не казала тобі про це».

«Я багато чого знаю, дівчинко, - засміявся Бегемот, - щасти тобі, - дівчина почула, що невидима істота розвернулась та пішла в сторону, протилежну до тунелю, що вів на галявину.

«Почекай! – крикнула в думках Мілана, - все ж таки, хто ти?»

«Я наполягаю на тому, що я все ж таки борсук Бегемот, - істота сміялась так радісно та щиро, що дівчині стало якось легко та приємно на серці, вона відчула тепло, що виникло, коли вона побувала в своєму світі привидом, - але скажу тобі так, - він помовчав, зупинившись, - не важливо хто я, просто знай, що цей світ не такий сірий та похмурий, як ти собі думаєш. Коли я його створив – він був радісним, дивним та чарівним».

- Ти створив цей світ? – голосно крикнула Мілана, злякавшись не на жарт, - Ти творець світів?

Він не відповів нічого. Спочатку було чути, що борсук Бегемот чкурнув вперед, його лапи м’яко торкались землі. Потім проміжний світ накрила тиша. Лише сутінки навколо. Ні птахів, ні оленя з рисю, ні творець на ім’я Бегемот.