Читати книгу - "Книга перша. У пошуках Дивли, LesykLab"

Єва обернулася і побачила величезного піщаного снайпера, що нависає над нею. Чудовисько являло собою просто немислимих розмірів ракоподібне пісочного забарвлення, озброєне цілим арсеналом шипастих клешнів і зазубрених хваталок. На голові в нього, над кордоподібними вусиками та веслоподібними антенами, незалежно один від одного оберталися два витрішені очі. Снайпера - а точніше, самку снайпера - оточував цілий виводок цмокаючих і німих, що цокають.

Розділ 3. Зачіпки.

Мати-снайпер проклацала гучний і складний клич, і її німфи зацокали у відповідь. Повільно та обережно Ровендер витяг пістолет і активував зарядку.

- Як тільки я подам сигнал, Єва, ти біжиш геть з усіх ніг, - прошепотів він. - Прямо на руїни. Туди снайпери не сунуться. І не озирайся.

Але з-під землі, піднявши фонтан піску, виринув ще один снайпер; він повалив Ровендера і притис його до землі. Пістолет випав з синьої руки і був миттєво здерти одним з дитинчат.

- Не чіпайте його! - Закричала Єва, звертаючись до матері. Вона сіпнулася було в бік друга, але снайпер, що тримав Ровендера, став дибки і витягнув всі свої хапалки.

- Єва, це демонстрація загрози, - нагадав нерухомий Ровендер з-під снайпера. – Вони захищають потомство. Тому й не вбили нас поки що. Ти маєш йти зараз же!

– Ні. Я тобі допоможу. - І вона зробила ще один крок до друга.

Раптом Єву підкинуло на кілька метрів нагору. Дівчинка відразу зрозуміла, що в неї міцно вчепилася хапалками ще одна здоровенна тварюка, яка несподівано виринула прямо за спиною. Кров шуміла у вухах, серце билося в грудях. Єва насилу стримувала інстинктивне бажання кричати та вириватися.

— Будь ласка, не вбивайте мене! — ​​вигукнула вона. їй завдавали його страшні кінцівки. почнуть снайпери, взявши ситуацію під повний контроль.

Очі матері-снайпера оберталися незалежно один від одного, розглядаючи відразу і Єву, і Ровендер. Численні кінцівки піщаного чудовиська витягувалися в такт із клацанням, що виходив звідкись зсередини колючого панцира.

Єва не відводила погляду від матері-снайпера. Зусиллям волі дівчинка змусила себе заспокоїтися і направила їй уявне послання – так само, як це робила з Отто. «Будь ласка, не завдай нам шкоди, – думала вона. – Ми просто шукаємо річ, яка мені належить, – мій омніпод. Клацаючий пристрій, який я використала, щоб викликати тебе з твого дому».

Єва намалювала у свідомості образ омніпода. Як би транслюючи анімаційне голошоу, вона «програла» в пам'яті всі вчорашні події: ось Бестіїл захоплює в полон Ровендера, Єва стоїть на спині Отто серед стада тихоходок, Єва кидає омніпод у пісок, а той транслює цокаючий клич піщаних снайперів, і, - Мати-снайпер височить над Бестіїлом і нанизує його на свої хапалки.

Одна з товстих антен чудовиська раптом опала, торкнулася голови дівчинки і знову піднялася вгору. Потім мати-снайпер подала якийсь потужний сигнал своїм родичам і розтиснула все до єдиної зазубреної клешні.

Ти можеш мені допомогти? - Єва затримала подих, чекаючи якоїсь уявної відповіді і відчуваючи, як по руці стікає цівка крові. - Як тільки омніпод знайдеться, ми дамо спокій тебе і твоїх дітей. Обіцяю».

Одна з німфів активно зацокала і заклацала. Мати опустила одне око на неї і щось клацнула у відповідь.

У районі рота німфи з'явилася молочно-біла грудка розміром із голову Єви, і вона виплюнула його на пісок до ніг снайпера, що тримає дівчинку. Мати знову щось «вимовила». Єву повільно опустили на землю, і вся родина одразу зникла в пісочних дюнах. А вітер за лічені миті приховав усі сліди їхнього перебування на поверхні.

Колінки у Єви підкосилися, вона впала на обпікаючий пісок. Ровендер поспішив до дівчинки і допоміг підвестися.

- Єва, ти гаразд? – хвилювався він. - Треба йти, доки вони не повернулися. Розкажемо Хейлі.

– Ні! - Єва підповзла до в'язкого грудку, виплюненого дитинчата-снайпером.

Дівчинка запустила руку в теплу масу і помчала всередині. Незважаючи на те, що субстанція була не прозорою, а молочно-білою, в ній вгадувалися кісточки та інші неперетравлені відходи. Нарешті Єва намацала знайому форму, витягла омніпод із густої білої кашки і витерла його об поділ туніки.

– Вітаю, Єва Дев'ять, – привітався прилад своїм задерикуваним співучим голосом. – Чим можу бути корисним?

Єва дивилася на нього, не вірячи своїм очам. Ровендер засміявся і поклав руку дівчинці на плече.

- Ходімо, Єва. Потрібно повернутися туди, де безпечно.

Єва мовчала, поки вони з Ровендером брели по м'якому піску назад до табору. Спецтуніка займалася нанесенням скороцеліту на численні ранки, залишені снайперськими шипами, а свідомість тим часом намагалася осмислити подію.

Нарешті дівчинка заговорила:

- Рові, здається, я можу спілкуватися і зі снайперами, ну типу з Отто.

Ровендер, обличчя якого закривала тінь від капелюха, продовжував мірно крокувати.

- Снайпери, Єва, - безмозкі злісні хижаки. Ти ж бачила, на що вони здатні.

– Бачила. – Зламані пальці сіпнулися всередині пов'язки, нагадавши про зустріч із молодим чудовиськом у Королівському музеї Соласа. – Але, схоже, вони якимось чином мене розуміють. Навіть, можна сказати, відчувають те, що зараз відчуваю я… Віриш?