Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 "Неймовірні пригоди", Yu Lee"

****

– Анко!! – чула я чийсь голос віддалено. – Анко, ти жива? Відповідай хоч щось! – знову хтось прокричав моє ім'я. Прокинувшись остаточно, я зрозуміла, що відключилася на пару хвилин, мабуть через удар об землю. Незабаром стало зрозуміло, що я лежала на брилах каміння, що обвалилось разом зі мною, в якійсь печері, і єдиним джерелом світла тут була та діра, звідки я впала, і з якої зараз повільно опускаються сніжинки. Висота, мабуть, була чималою, оскільки світло до мене практично не доходило. Але те, що я була жива, мене тішило. Як то кажуть «головне, що ти живий, інше можна виправити».

– Анко! Відгукнися вже! – знову почула я голос, і зрозуміла, що це все ще був Нік. Після удару у мене стиснуло подих, і глибоко вдихнувши замість слів, почався кашель, який вже відлунював біллю у всьому тілі. Тільки після цього я щось прошепотіла у відповідь.

– Так, жива я, – змогла я прохрипіти, і при цих словах спробувала піднятись, але відчула різкий біль у ногах, через що моє підтвердження про живість, вийшло з присмаком болю, і зависло десь у печері, не дійшовши до отримувача. Сівши назад на каміння, я прочистила горло і спробувала ще раз відповісти друзям, тільки на цей раз не рухаючись. – Ви ще там? – крикнула я перше, що спало на думку і мене почули.

– Анко? Ти як? Все гаразд? Ти жива? – посипалася низка запитань у відповідь.

– Так це я! Хто ж ще. Сюди наче тільки я одна падала… І що означає «ти жива?», Не дочекаєтесь!! Живіша за всіх живих!

– Все жартуєш! – чувся голос Ніка, що пролунав луною по печері.

– Ну, якщо жартує, отже все гаразд, – почула я слова подруги.

– Не сказала б, що прям все гаразд, – із сумнівом промовила я, чим просто зруйнувала її надії.

– Ти сильно поранена? Я миттю спущуся, почекай, – пролунав стурбований голос Ніка.

– Тут дуже високо, тож стрибати не раджу! – пригрозила я, а то хтозна до чого додумаються. У цей час я спробувала себе вилікувати, але не дотягувалася до потрібного місця через біль і каміння. Потім лаяла на чому світ стоїть марність цілющої магії, адже коли потрібно ніколи не виходить себе зцілити, тільки за допомогою когось.

– Не турбуйся, я на мотузці зараз спущусь, – відповів Нік. 

Він не змусив на себе довго чекати, а я раптом замислилася, звідки в нас взялася мотузка, але потім згадала, що взагалі не брала ж участі в зборі спорядження в цю експедицію, тому відмахнула від себе ці думки. Незабаром я побачила, як біля мене приземлився її кінець, а після того як по ній уже спускався Нік, тримаючись при цьому за неї лише однією рукою. В інший у нього в цей час був потік магії світла. Цікаво, а чому я не здогадалася використати цю магію, а то сиджу в темряві як дурненька. 

– Встати можеш? – перше, що запитав він побачивши мене.

– Мамо, ну ще п'ять хвилин, – відповіла я, намагаючись іронією трохи приховати біль.

– Знову ці твої жарти. Гаразд, кажи, де болить? – з серйозним і стурбованим виразом обличчям спитав він, при цьому струшуючи з мене пилюку і різні дрібні уламки.

– Де тільки не болить, але ноги точно не слухаються, – вказала я, і він перевів джерело світла туди, де були мої кінцівки, щоб розглянути пошкодження.

– Чому сама себе не вилікувала? – уточнив він.

– Не можу дотягнутися, я відчуваю біль у спині, – неохоче зізналася я. 

Нік обережно зняв з мене чоботи і закотив легінси щоб оцінити мої ушкодження. Коли закінчив огляд, зробив висновок, що праву ногу я зламала, а ліву сильно підвернула. На рахунок спини, це, слава богу, просто забій. Але він втішив мене тим, що все зараз вилікує, хоч це й займе певний час. 

Коли він почав лікування, я помітила, що мотузкою почали спускатися інші члени нашої групи. Поки я відволікалася на них, Нік спритно і майстерно вправив мій перелом, біль був пекельним і не можу сказати, що я перенесла це мовчки. А солодка парочка, опинившись на землі, швидко підбігли до нас.

– Що трапилося Анко, ти як? – переляканими очима дивилася на мене подруга, мабуть вона дуже переживала, я навіть помітила, що очі у неї трохи заплакані, як і в мене, після вправляння кістки.

– Ну що, сама не бачиш, каліка я тепер, – не могла я втриматись, щоб не пожартувати з цього приводу, при цьому крехчучи як старий дід. А от крехтала я якраз реально, і мокрі очі додавали драматичності. – Мене, можливо, доведеться залишити тут, а то я вам тільки заважатиму, – якщо вже стала на цей шлях, то мені складно зупиниться.

– Як? Нік це правда? – з жахом запитала Ліфумія. Але він їй нічого не відповів, оскільки в розмову різко втрутився Том.

– Та все з нею буде гаразд. Тільки почекай, Нік, мало ж просто їй перелом вправити. Потрібно ще й правильно зафіксувати ногу на деякий час. А то все одно може не так як треба зростись, зараз я допоможу тобі.

– Точно, – різко зупинився Нік. – Незан би мені голову за це відірвав, дякую. Потримай її ногу, будь ласка, – і Том сів поруч зі мною фіксую мою розтрощену кістку в нозі підручними засобами. А Нік в цей час жорстко подивився на мене. – А ти не знущайся над подругою! У неї вже навіть сльози течуть! – відчитав він мене. – Фума, а ти не слухай її, через півгодини вона знову бігатиме, – роздав він команди всім плаксивим дамам цього походу.