Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

— Ми не знаємо, де він, — обережно втрутилась Аліса. — І навіть якщо знайдемо, не ясно, що він задумав.

Нолан, який до того мовчав, раптом підняв голову:

— У нас є один шанс. Є стародавній обряд — дзеркало крові. Воно покаже, хто володіє частиною темряви. Якщо Калеб уже підключений до неї — ми зможемо його знайти.

— Це заборонений ритуал, — прошепотіла я.

— Ми більше не маємо розкоші дотримуватись правил, — відповів він тихо.

Погляди перетнулись. У кожного було щось на серці: страх, злість, рішучість. Але всі знали: ця боротьба — вже не лише за академію. Це боротьба за баланс усього магічного світу.

І я, Ясемін — дівчина, яка прийшла сюди просто навчатись — тепер стояла в центрі цього вихору. Поруч із Ноланом.

А попереду… шлях, який ми пройдемо разом

Наступної ночі, коли академія спала тривожним сном, ми з Ноланом зустрілись у нижніх залах башти Аркануму. Тут, серед забутих книг, пилу й каменю, був доступ до старовинного дзеркала крові — потужного артефакту, про який майже ніхто не знав.

— Ти впевнена, що хочеш це зробити? — Нолан стояв поруч, його голос був спокійний, але в очах вогонь.

— Якщо це допоможе знайти Калеба — я зроблю що завгодно.

— Добре. Але обряд потребуватиме сили… твоєї і моєї. І якщо в тебе є навіть крапля сумніву — воно може обернутися проти нас, — він говорив тихо, але кожне слово, як заклинання, проникало мені під шкіру.

Я кивнула.

Ми взялися за руки, і в цю мить мене пройняло легке тепло. Пальці Нолана, сильні й теплі, злегка стисли мої. Погляди зустрілись — і в них було усе: пристрасть, довіра, страх.

— Я з тобою, — прошепотіла я.

Він кивнув і простягнув руку до дзеркала, різонувши собі палець. Крапля крові торкнулась скла — і миттєво почала розтікатися, мов жива, створюючи хаотичні візерунки. Я зробила те саме.

Дзеркало ожило.

Спершу ми побачили себе — відображення було ясне, як кришталь. Але потім… простір потемнів, у середині з’явилися силуети. Один з них був Калеб. Він стояв на вершині чорного обеліску, а за його спиною — відкрите сяюче коло порталу. З нього повільно виходили тіні.

— Це на сході, — прошепотів Нолан. — У забороненому крилі гір Тальмар.

Я відчула, як моє серце прискорюється. Ми майже його знайшли.

— Збирай друзів. Сієна, Арель, Аліса, Адріан… Вони нам потрібні. Але ніхто інший не повинен знати. Інакше Калеб дізнається. — Нолан прибрав руку і обернувся до мене. — Я поведу вас туди. Сам.

— Сам?

— Це пастка, Ясемін. Я не хочу ризикувати усією академією. Але тебе я не залишу. Ти — ключ.

Я зробила крок ближче, і в цю мить, серед напівтемряви і сяйва артефакту, ми були зовсім поруч. Мої пальці самі потягнулись до його руки. Нолан не відступив. Навпаки — м’яко взяв моє обличчя в долоні й поцілував у лоб.

— Обіцяй, що довіряєш мені.

— Обіцяю, — прошепотіла я, і він схилився до мене, легко торкнувшись губами моїх.

Це був не порив, не випадковість — це була тиша перед бурею, наш обітниця перед боєм.

Попереду — останній шлях. І я не пройду його сама.