Читати книгу - "Чужа гра"

— Ваші пропозиції мені нагадують маячню з білої гарячки. Реалії інші. Я маю п’ятдесят чотири відсотки акцій «Руської» і збираюся змінити керівництво… А що ви маєте до «Оілхоуму»?

— Ты шо, вашше охренела, ссыкуха? — обурився Деметраш. — Будешь делать то, чë мы скажем!

— Одне вже зробила — ми зібралися тут, і наша розмова фіксується на плівку…

— Ну, ты и тупая блядь, — засичав Молдован.

— А ти — тупий сифілітик, — відбилася Ірина.

— Че?! — зірвався з місця, але його стримали колеги.

— Уроди, — озвався Князь, дивлячись на гостей з іронією. — Кіря працює на нас…

— Да ты казел, чë чешешь? — закипів Деметраш.

— У нас є матеріали, потверджені документально, про замовні вбивства, свідчення потерпілих, колишніх колег про ваші афери; дачні порнофільми. Західні та російські мас-медіа тільки чекають, коли ми передамо…

Кірцун поклав руку на плече Молдовану. Той спохмурнів і запитально перевів погляд на Князя.

— Але головне, що не ви нас тримаєте за горло… — продовжив Ігор спокійно. — Ми вас тримаємо за яйця. І не лише компроматом. У вас не залишилося навіть банди, яка обслуговувала б ваші мерзенні потреби.

Петько зиркнув на Деметраша. Той відвів погляд.

— Це все, уроди, — закінчив Ігор.

Кірцун схопився і разом з почтом рвонув до виходу.

— Завтра на заводі починається ревізія, — гукнула услід Ірина. — Післязавтра буде моє керівництво, і рада акціонерів в моїй особі прийме новий статут! А ще маю десять відсотків акцій Кірі! Тому скажіть «Руській» — прощавай!

— Еще увидим, бля! — огризнувся Деметраш.

За ними вибіг Князь. До кімнати зайшли подруги.

— Сьогодні нап'юся! — радо повідомила Ірина. — Ми взяли їх!

Дівчата розцілувалися. Ігор повернувся. Ірина кинулася йому на шию.

— Я сказав тим покидькам на прощання кілька теплих слів, — повідомив. — Нагадав, що в серпні починається сезон полювання, і ми до нього готові.

Ірина провела долонею по виголеній щоці кума і сказала:

— Сьогодні на фірмі — свято. Пиячимо до нестями.

— Ідея хороша, — погодився Ігор, — але я повинен і тобі сказати кілька слів.

—… Левчук починає показувати зуби. Хоче поміняти охорону і прибрати людей Паші…

Ірина спохмурніла:

— Мушу порадитися з Красновим. Нехай він вирішує питання міжкланових стосунків. Але… сьогодні запросимо на пиятику Левчука і спробуємо поговорити. Зрештою, Паші люди більше потрібні в Москві, а ти зможеш частину наших відкликати з Німеччини.

— Поки Петько має владу, краще дружити з Левчуком. А Левчук колись може стати й левом…

Здається, карти справді можна скидати. Максимів підбивав підсумки зробленого: руками бандитів під його диригуванням знищено угруповання Анджея. Руками Сліпого розчавлено Карася та Шарика. Петько за допомогою Кірі знищив Сліпого; на місце Бондаря поставлено Бацилу, що розвалив угруповання. В результаті Мойша втратив вплив у Києві. Кіркуєв дискредитував себе; мабуть, він таки вбив Нарочицького — інтереси Ізі повернулися до кордонів Московії.

Сєнцов спивається, захопився кокаїном. З-під Петька вибивається фінансова і політична база — від нього відвернулися Швець, Боровицький (обоє під ковпаком МВС). Вигнали з України мозковий центр афер Кірцуна — Красовскі. Нещодавно «гремліни» позбулися горілчаного заводу. Мустафа, якого Кірцун хотів замінити Циганом і перебрати його торговельну мережу, виходить на волю. Він — «замазаний», буде працювати на МВС. Ангел з Князем… Коли люди працюють в Україні, приносять державі користь, не забуваючи себе, — не таке це й лихо. Як сказано у Біблії, для справи корисніший один грішник, що покаявся, ніж скількись там праведників.

Оленка… Шлапак… Нехай живуть. Так у них і мине життя між зустрічами та розлученнями. Кожен обирає свою долю.

Колись Князь сказав, — коли не щастить, можна перемішати колоду і почати гру спочатку. Люди, з якими мав зустрітися Максимів у СІЗО, зможуть це зробити не раніше, аніж через п’ять-десять років.

Здавши зброю, завітав до начальника оперчастини. Пили чай з цукерками.

— Що там мої? — поцікавився.

— Кіркуєва прийняли в хаті[27] нормально. З ним працює насєдка[28]. Але Валентин говорити хоче тільки з вами.

— Поговоримо. Що Бацила?

— Кинули на пєтушатню…

— Отже, хлопець тепер з гребінцем. Жив тихо, стиха чинив паскудства, і тут сидітиме тихо. За що його?

— Протиставив себе всій тюрмі[29], вважав, що буде сидіти недовго, що перед ним всі мають «ходити на цирлах»… Стало відомо, що свого часу був причетний до замаху на вора в законі. В’язниця такого не вибачає.

— Чия подача?

— Шарика. Вже не знаю, що з ним робити. Що не раз — когось відлупить. З розуму сходить у камері. Ви би з ним переговорили…

— Поговорю. Потім переведемо в одиночку, дозволимо відео. Він нам потрібен. Знає багато про Льончика. Слово за словом витягнемо інформацію про наркотики, що вони їх переганяли в Голландію. У Києві залишалася частина вантажу. Шарика треба потримати. Згодиться. Потім вліпимо два роки, і хай вшивається.

— Коли готувати Мустафу на вихід? У нього клаустрофобія.

— Хай посидить місяць. Скільки у нього в камері? Десятеро?! Кинь туди ще п’ятьох з паскудними характерами! Стане шовковим!

Невдовзі Петро пройшов в оперчастину. Першим привели Шарика. Одягнений у дорогий спортивний костюм, кросівки, поголений.

— О-о-о! Толику! Привіт! — зрадів Максимів