Читати книгу - "Магія без пам'яті, Мiла Морес"

Почну розставляти по поличках усі думки, які танцюють у моїй голові. Година пішла на те, щоб заспокоїтися, приструнити внутрішнього бунтаря. Ще годину я сиділа у ванні, вдаючись до спогадів про те, як напередодні мене цілував містер Нотрил, і як після цього я підглядала за ним у душі, як його тверде збудження ковзало у мене між стегон. Від цих думок защеміло внизу живота, захотілося помацати себе, але зусиллям волі я стрималася.

Лежачи на ліжку в кімнаті, я згадувала нашу першу зустріч, всі наступні, нібито випадкові зіткнення. Відтворила у пам'яті ситуації, які тоді не здавалися мені дивними, але тепер ставали частиною однієї головоломки. Мої шкільні підручники завжди були безкоштовними, хоч інші учні за них платили. За всі екскурсії в школі мені не потрібно було платити. Я не надавала цьому значення, думаючи, що всі ці поблажки тільки через те, що я з багатодітної сім'ї. А потім мені ще й подарунки почали надсилати на день народження. Дорогі, корисні, особливі. Лише до солодощів у шкільній шафці я ставилася скептично, щоразу думаючи, що це знущання Рокса. А потім був мій чарівний вступ до академії…

У цьому не було випадковості. Жодного дива зі мною не сталося. Не здивуюся, якщо той самий «Птах щастя» був створений три роки тому, коли ми зустрілися вперше, і спонсорував лише моє навчання. Напевно, так і було.

Я пролежала в кімнаті аж до вечора. Все перебирала думки, намагалася скласти нову думку про все, що сталося зі мною, колупалася в почуттях. А пізно ввечері почула приглушені звуки музики. Підійшла до дверей, що ведуть у вітальню викладача, притулилася вухом, слухаю. До мене долітають звуки тремтячих гітарних струн. Вони звучать м'яко і водночас пронизливо. Я злегка прочинила двері, зробила зовсім невеликий отвір і присіла під ними, залишившись на своїй території. Перші звуки чоловічого голосу змусили моє тіло здригнутися. По мені від верхівки до п'ят пройшла тепла хвиля лоскоту. Я заплющила очі і звернулася в слух.

Літав у хмарах, але спустився на землю.

Побачивши тут янгола, став його тінню.

Секундним бажанням просто піддатися,

Але мрію я з ангелом назавжди зостатися.

Ми політаємо якось разом,

Я покажу тобі небеса,

Будь моєю дівчинкою, прошу тебе, вічно,

Я не зможу без тебе, ти моя, ти моя.

Містер Нотрил співає для мене. Так красиво, душевно, романтично. До мурашок. Тільки за це в нього можна закохатися до запаморочення.

Захотілося кинутися до нього в обійми, згорнутися клубочком на широких грудях, замуркотіти, але якась дурна образа не дала мені цього зробити. Я просиділа під дверима до кінця пісні, тихенько шморгаючи носом, шкодувала себе з незрозумілої причини. Я повинна радіти, що в мене є такий янгол-охоронець, але мої почуття скачуть із крайнощів у крайність, і я не можу їх взяти під контроль.

- Лаурі, - з іншого боку дверей почувся шурхіт разом із голосом містера Нотрила, - ти готова поговорити зі мною?

Я схопилася на ноги і втекла до кімнати.

Дурненька мала.

Грати в інтимні забави з викладачем було цікаво, а коли все набуло серйозності, захотілося сховатися. Містер Нотрил надто ідеальний для мене. Він особливо ставиться до призначення, для нього це важливо, а я досі не впевнена, що всьому цьому можна вірити. Я не відчуваю тієї магії, яку описує у своїй роботі викладач. Не вірю, що зможу відчути щось подібне. Але я визнаю, що небайдужа до містера Нотрила, що мене тягне до нього, і я готова віддатися лише йому.