Читати книгу - "Детективне бюро «примара»: Два світи, Оля Лях"

- Ну, тоді я пішов. Якщо викинеш щось небезпечне – угода відміняється, - попередив він.

- Та йди вже! – підштовхнула його в плече чаклунка.

Майєс вийшов з тіней та пересік вулицю. Вагатись біля дверей не став. Відчував, як два фіолетових ока пильно стежать за ним. Червоний камінець плавно опустився в залізо, але жодного звуку не роздалось. Тоді Ірвін натиснув ще раз. Знов нічого. Тицьнув підряд кілька разів і двері палацу різко відчинились.

- Та іду я! Іду! Припиніть вже дзвонити! – вибіг на подвір’я Лорік. – О! Ірвіне! – широка посмішка осяяла його пухле обличчя.

- Привіт, - легка посмішка. – Не знав чи це дзвінок і чи він працює.

- Ще й як працює! Я досі чую дзвін у вухах! – хлопець підійшов до хвіртки і відчинив її. – Ти до Кори? Ой, а вона щойно поїхала!

- Ні. Я дещо залишив у вас в кімнаті. Хотів це забрати.

- А-а-а, ну тоді проходь! – Лорік повів вже знайомим маршрутом на другий поверх. - Може хочеш печива? Я тут за новим рецептом готую.

- Ні, дякую, Лоріку, - вони зупинились біля дверей його тимчасового житла. Ірвін сподівався, що Вайн залишить його самого, але схоже в рудого були інші плани. Майєс відчинив двері і пройшов всередину. Почав оглядати шухляди та шафи. Шукати під ліжком «щось забуте». – То, Кора пішла кудись одна?

- Ні, що ти! Серж, Мірайя та Себастьян разом із нею. Рубан дістав запрошення на аукціон, тому вони і поїхали – визволяти вовкулаку. Хоч би все вийшло! – сплеснув він долонями. Ірвін втрачав надію на виконання плану.

- Ти це відчуваєш? – хлопець став помітно принюхуватись.

- Що саме? – округлив невинні очі Вайн.

- Хіба це не..? – Майєс підходив все ближче до дверей кімнати. – Це..?

- Що там? Що? – Лорік теж принюхувався і з підозрою дивився на Ірвіна.

- Тобі не пахне димом..?

- Ох! Печиво! – рудий побіг на кухню і, щойно він зник за рогом із криком: «Я зараз!», - Майєс кинувся в протилежну сторону до кімнати Кори.

Серце шалено калатало в грудях. Етикет просто не дозволяв йому заходити в кімнату дівчини без її власниці. «До біса!» - відмахнувся він від совісті та сорому і оглянув кімнату поглядом. Блокнот на ліжку чіпати не став, шафу теж, і під ліжко не зазирав. Пощастило, коли відкрив другу приліжкову тумбу і посвідчення детектива Кори Вега лягло в кишеню його штанів. Ірвін тихенько закрив двері її кімнати. Потім закрив двері «своєї». Дістав з кишені завчасно підготовлений папірець.

Майєс пройшов до кухні, де Лорік активно намагався боротись із чорним димом, що линув з духовки. Коли той повернувся, Ірвін переможно підняв вгору папірець:

- Знайшов. Дякую, що дозволив забрати.

- Не має за що! – всміхнувся рудий, продовжуючи гнати рушником дим в бік вікна.

- Не буду більше тебе відволікати. Вихід знайду сам.

- О, добре-добре.

Ірвін хотів вже піти, коли додав:

- І, Лоріку, ми трохи посварились з Корою, тому… Не міг би ти..?

- Я не скажу їй, що ти приходив, - розуміюче всміхнувся він. Ірвін ковтнув гірку слину, відчуваючи себе найгіршою людиною в світі.

- Дякую, Лоріку, - і покинув детективне тіньове бюро.