Читати книгу - "Людина у човні, Vladyslav Derda"

Візит старого друга

В будинку Матіаса панувала дружня атмосфера. Усі тепло спілкувалися і про щось розповідали. Вільям знову відчув, як то бути в будинку, який наповнений людьми і спілкуванням, теплом і гарячою кавою. 

Біллі Грін тим часом розмовляв зі своєю дружиною Харпер.

- Як ви там? - запитала у нього Харпер.

- Усе добре, прки що добре! - відповів він.

- Ти стурбований?

- Взагалі то так,є таке! - зізнався Грін.

- Чим саме? - турботлива спитала Харпер.

- Не знаю, що з цього всього буде. Люди дуже серйозні і злі. Ми начебто усе вирішили але Мені здається що це ще не кінець!

- Якщо все так то чому вам не повернутись? Чому ви одразу не повернулись додому? - стурбовано запитала Харпер.

- Вже завтра ми будемо вдома! - заспокоїв її Біллі.

- Дай Боже! 

- Не хвилюйся, все буде гаразд, ми приїдемо цілими і неушкодженими, головне вільними! - посміхнувся він.

- Хай Бог вас береже, щоб нічого не сталося!

- Переказ вже прийшов до нашого фонду? - запитав Біллі.

- Так прийшов, а що це за переказ? Там там величезна сума грошей! 

- Усе добре, так має бути, це гроші Матіаса, які він заробив! - пояснив Грін.

- Гаразд, я зрозуміла, а то хотіла спитати, що це за гроші!

- Не хвилюйтеся там, займайтесь своїми справами! - заспокоював Біллі свою дружину.

- Люблю тебе дорогий! - промовила вона.

- І я люблю тебе Харпер! Покличу Матіаса, Емілі десь поряд? 

- Так, так вона поруч, зараз покличу її, Емілі... - роздалося з того кінця.

- Матіасе, можна тебе! - Біллі покоикав його і передав йому слухавку.

- Емілі? - із сяючим обличчям запитав він.

- Так, це твоя Емілі! - усміхнувся пресвітер.

Сам Біллі залишив його зі слухавкою в якій відгукнулася його кохана Емілі і присів біля Вільяма, який переповідав чергову історію Майклу.

- Ми тримали кругову оборону і ніхто не зміг до нас дістатись, довгих шість днів, які тривали вічність. Бог за шість днів створив всесвіт і наповнив його простір матерією, а ми шість днів бачили лише ворогів живих, які кидались на нас і мертвих, за якими ховалися живі! - згадував Вільям.

- Наскільки вам було страшно? - запитав Майкл.

- Страшно? Ти запитуєш чи було нам страшно? Звісно нам було страшно, дуже страшно, але тоді нам було ніколи боятися. Ми з усіх своїх сил тримали зброю в руках, бо, як тільки ми б її опустили, то хоронили б нас а не їх! - пояснив він.

- Коли ви спали? 

- Ми не спали, не можна спати коли навколо тебе ворог!

- Це істинно так! - підтвердив слова Вільяма пресвітер

- Ось послухай старших не знаю про що кажуть! - усміхнувся Вільям.

- Ну я не тримав кругову оборону як ви, але був з хлопцями неодноразово в окопах коли йшли страшні обстріли! - проказав Біллі.

- Що ви там робили пресвітере? - запитав у нього Вільям.

- Я був капеланом. Спочатку я пішов, як капелан, потім перше поранення лікування друге повернення і майже одразу друге поранення! - посміхнувся Біллі згадуючи ті моменти.

- Так завжди тільки повернешся і патрон чи якась міна чатують на тебе, що вбити ну або в кращому випадку відправити тебе в лазарет! - розсміявся Вільям.

- Так так щось схоже було зі мною Ну і після другого поранення я побачив що можуть займатись волонтерством. Я вивозив людей які не могли самостійно покинути місця бойових дій або тих які ми відбивали в окупантів. Тому я в основному вивозив дітей. Так я до речі познайомився з Харпер вона теж була волонтеркою і вже наприкінці війни ми познайомились а вже згодом я освідчувся їй у коханні!

- Хоч щось у страшній війні може принести радість хоча б для когось! - схвально похитав головою Вільям.

- Нажаль чи на щастя так воно є! - зітхнув Біллі.

- Я от втратив усю свою сім'ю! 

- А а потім на те щоб створити все заново не вистачає сил!

- Не вистачило. Збракло, стомився після всього після всього пережитого не надто й хочеться жити, ще й коли все втратиш! - дізнався ветеран.

- Бувають винятки, але тенденція на жаль плачевна! - сказав Біллі.

Тим часом Матіас говорив по телефону з Емілі.

- Я вже сумую! - зізналась вона.

- Я також сумую, але вже скоро повернемося. Завтра вранці! 

- Чому не сьогодні, чому ще одну ніч без тебе? - сумно промовила Емілі.

- Потерпи ще трішки, скоро побачимося. Поцілуй малюків, вже зовсім скоро я вас обійму! - усміхнувся він.

Якись автомобіль під'їхав до будинку матіаса. А згодом роздався двері.