Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Так, чарівниця повітря з третього курсу. А що?

— Нічого, продовжуй, — кинула вона, хитнувши головою.

Генрі почухав підборіддя і продовжив:

— Я потрапив у клуб випадково, бо вдерся до нього вночі, і мене спіймали. Це було не так епічно, як з Алісою, але теж не нудно. До речі, — він повернувся до неї, — Артур ІІІ та Ізабель теж входили у товариство, тож ти можеш вважати себе учасницею.

Вона похитала головою.

— Ні, дякую. Навіть якби могла, я б туди не вступила. Змушувати себе спілкуватися з Доріаном? Ні за які гроші.

— Розумію. — Він кивнув. — Хоча мене більше бісить Робін. Воно таке дурне, я не можу! Алісо, ти знала, що він сфотографував тебе, прив’язану на стільці, і хотів надрукувати це фото в газеті?

— Що? — Від несподіванки вона ледь не похитнулася.

— Так, уяви собі. Але тобі пощастило, що в тебе є такий прекрасний друг, — він з гордою посмішкою вказав на себе, — котрий знищив ті фотографії, вилаяв фотографа й конфіскував без можливості повернення предмет, за допомогою якого було вчинено злочинне діяння. Хіба ж не молодець?

Аліса збиралася відповісти, але її випередила Люсі:

— А з якого приводу будуть збори викладачів в обід? Це все через елементала?

Генрі знизав плечима, однак заговорила Марія:

— Думаю, не тільки. Я в коридорі чула розмову Містера Прескота зі Стівеном Мортімером. Вони говорили, що Звірі почали переміщатися з півночі до Академії ще кілька днів тому. Їх тягне сюди, неначе на магніт. Спеціальні загони війська намагаються ловити їх у Вайндвілі, але не виходить. Вони проходять ті території занадто швидко, а сповільнюються тільки біля річки в наших лісах. Хтозна, що могло їх так приманити… Або хто. Словом, Дараган думає підсилити заборону виходу за бар’єр гіршим покаранням і підвищити кількість гвардійців на варті.

— Маяк, — згадала Аліса. — Я в лісі знову бачила видіння. Та незнайома жінка — це моя мати. Вона говорила щось типу: «Маяк уже зник, але Звірі ще тут».

— То це королева Ізабель тобі вклала в голову ілюзії? — одразу запитала Марія.

Люсі ж від її слів лише здивовано скривилася, а Генрі осяяла здогадка.

— Точно! — Він вдарив себе по чолу. — Як я одразу не подумав? Це прокляті. Елементал приманити Звірів не здатен. — Він глянув на Алісу: — Твоя сила рівноцінна кільком чарівникам, і в масштабах ГріНМАНС це нічого не вартує. Тут має бути сильніший енергетичний маяк, який видно здалеку. — На мить він замовк, чекаючи, що хтось з дівчат здогадається, що він має на увазі, але навіть Люсі мовчала. Злегка закотивши очі, він пояснив: — Хтось із заклиначів тіней активувався. Саме вони можуть створювати такі сильні енергетичні маяки.

— У сенсі, активувався? Як магічні люстри? — кинула Марія.

— Ні, тут Прескот на історії не пояснив, — Генрі повів далі. — Прокляті маги пасивно здатні тільки відчувати енергію довкола, а щоб бачити її в людях чи створювати потужні енергетичні джерела, їм треба активувати ці здібності. Навряд чи, як люстри, проте механізм я не знаю. Можливо, примружитися, клацнути пальцями чи щось таке. Активація працює недовго. Інакше Звірі нападали б на Елендор через кількох проклятих так само часто, як на Кріоландію через купу чарівних каменів. Маяк у ГріНМАНС хтось створив зумисне. Не думаю, що для Звірів, але вони на нього теж зреагували.

— Ясно. Але навіщо це їм робити? — запитала Аліса.

— Щоб привернути до себе увагу, — відповів Генрі так, ніби це очевидно.

— Або хтось хоче нам тотально зіпсувати навчальний рік, — додала Марія, нервово усміхнувшись.

— Та ну. Навряд чи в Академії зараз одночасно перебувають аж два маги зі стародавньою силою, — засумнівалася Люсі.

Генрі похитав головою:

— Прокляті не така й рідкість. За останніми даними, їх лишилося приблизно п’ять.

— П’ять на весь континент. Це не рідкість?

— Якщо в тебе є кращі ідеї — я відкритий до дискусії.

Люсі замовкла, поринувши в роздуми. Аліса ж відвела погляд на двері до гуртожитку, а точніше — на гвардійців, що їх вартували. Двоє парубків спиралися на стіну, склавши руки, і весь час крутили головами, спостерігаючи за ходою людей надворі. Тим самим займалися гвардійці на вході до головного корпусу.

— За мене винагороду пообіцяли чи що? — вона пробурмотіла друзям.

— Та ні, просто хто не хоче впіймати елементала? — відповів Генрі. — Це ж слава. Або можливість шантажувати, що надає владу. Однак не хвилюйся про це. — Він тихо зареготав: — Капкан їм все одно не переплюнути.

Аліса, обурено зітхнувши, ступила вперед. Кінцівку від стопи до коліна пронизав біль. Тоді вона кинула:

— Я піду до Джейн. Інакше мене рано чи пізно викриють.

— Супровід треба? — запитала Марія.

У відповідь вона хитнула головою й, зціпивши зуби, направилася до головного корпусу. Як би не пекла рана, Аліса мусила тримати ногу в правильному положенні. Пройшовши повз варту у вестибюль вона трішки розслабилася, але не втрачала пильності, аж доки не зайшла до лабораторії.

— Джейн, це я, — сказала Аліса, зачиняючи за собою двері.