Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

Гаррі раптом спало на думку, що він ніколи не чув, як Крум говорить. А от зараз він говорив, та ще й дуже енергійно.

— Ми теж мати замок, не так велико, як цей, і не так зручно, я думати, — розповідав він Герміоні. — Ми мати лиш чотири поверх і вогні запалювати лиш для магічно мета. Зате ми мати багато білша територія — але у зима ми мати дуже коротко день, тому радість було мало. Та у літо ми щодень літати, над озеро і над горов...

— Годі, Вікторе, годі! — Каркароф удавано засміявся. — Більше нічого не кажи, бо твоя чарівна подруга дізнається, де нас шукати!

— Ігорку, що це за таємничість... Ще хтось подумає, ніби вам не хочеться мати гостей, — усміхнувся Дамблдор, блискаючи очима.

— Дамблдор, — сказав Каркароф, показуючи свої зковті зуби, — ми всі захищаємо наші приватні володіння, адже так? Кожен з нас — пристрасний охоронець довіреного йому храму науки. Чи ж це неправильно — пишатися лиш нам відомими таємницями школи і захищати їх?

— Ігорку, а я от ніколи й не мріяв знати всі Гоґвортські таємниці, — миролюбно сказав Дамблдор. — Скажімо, сьогодні вранці, йдучи в туалет, я звернув не в той бік, і опинився в чималій і красивій кімнаті, якої до цього ніколи не бачив. Вона містила просто дивовижну колекцію нічних горщиків. Коли я потім туди повернувся, щоб ретельніше все дослідити, то виявилося, що кімната зникла. Але я її шукатиму. Ймовірно, вона доступна тільки о п'ятій тридцять ранку. Або з'являється лише при молодому місяці. Чи тоді, як шукачеві дуже треба в туалет.

Гаррі чмихнув у свою тарілку з гуляшем. Персі насупився, але Гаррі міг би поклястися, що Дамблдор легенько йому підморгнув.

Тим часом Флер Делякур уголос критикувала Гоґвортське оздоблення.

— Це пгосто нікчемно, — казала вона, оглядаючи іскристі стіни Великої зали. — У паласі Бобатон на Гіздво вся Банкетна заля пгикгашена скульптутами з кгиги. Вони, звісно, не тануть... Вони сяють, як велетенські діамантові статуї. А їжя пгосто пгекгасна. І водяні німфи гозважають нас сегенадами, доки ми їмо. І немає жьодного пготивнючого лицагського панцигя, і якби навіть полтегґейст з'явився в Бобатоні, ми пгогнали б його отак. — І вона нестримано ляснула долонею по столі.

Роджер Девіс дивився на неї заціпенілим поглядом і все не втрапляв виделкою в рота. Гаррі подумалося, що Девіс був надто зайнятим витріщанням на Флер, щоб ще й слухати про що вона говорить.

— Щира правда, — випалив Девіс і теж ляснув долонею по столі, наслідуючи Флер. — Саме так. І не інак.

Гаррі оглянув залу. Геґрід сидів за одним з учительських столів. Він знову нап'яв свій жахливий ворсистий бурий костюм і не зводив погляду з суддівського столу. Ось він легенько помахав комусь рукою, і Гаррі, розглянувшись, помітив, що мадам Максім махала йому у відповідь. Її коштовні опали поблискували в сяйві свічок.

Герміона вчила Крума правильно вимовляти її ім'я. Він називав її "Гермовніна".

— Гер-мі-о-на, — промовляла вона повільно та чітко.

— Гер-міо-ніна.

— Майже-майже, — сказала вона, впіймавши погляд Гаррі й усміхнувшись.

Коли всі страви було з'їдено, Дамблдор підвівся і попросив учнів зробити те ж саме. Тоді помахом чарівної палички повідсовував столи до стін, звільнивши місце посеред зали, а далі вичарував праворуч від себе сцену. На ній з'явилися барабани, гітари, лютня, віолончель та козика.

На сцену під несамовиті оплески вийшли "Фатальні сестри". Вони були довговолосі й розпатлані, одягнуті в чорні мантії, майстерно подерті та порізані. Вони підняли інструменти, і Гаррі, захопившись, забув, що на нього чекає. Раптом він усвідомив, що ліхтарі на інших столах погасли й інші чемпіони зі своїми партнерами підвелися.

— Вставай! — зашипіла Парваті. — Треба танцювати!

Встаючи, Гаррі перечепився за свою мантію. "Фатальні сестри" почали грати якусь повільну сумну мелодію. Гаррі вийшов на яскраво освітлене місце для танців, старанно уникаючи поглядів. І все ж він таки бачив Шеймуса та Діна, котрі махали йому й гиготіли. Наступної миті Парваті схопила його руки, одну поклала собі на талію, а другу міцно стиснула у своїй.

Усе не так і жахливо, як могло бути, думав Гаррі, повільно обертаючись на місці. Танець вела Парваті. Він намагався дивитися поверх голів, але невдовзі багато глядачів теж повиходило танцювати, тож чемпіони не були більше в центрі уваги. Неподалік танцювали Невіл та Джіні — Гаррі бачив, як часто Джіні морщилася, коли Невіл наступав їй на ногу. Дамблдор вальсував з мадам Максім. Він супроти неї був мов карлик: вершечок його гостроверхого капелюха лоскотав їй підборіддя. Одначе рухалась вона дуже граційно, як на жінку таких розмірів. Дикозор Муді незграбно шкутильгав поряд з професоркою Сіністрою, що нервово виверталася від його дерев'яної ноги.

— Гарні шкарпетки, Поттер, — прогарчав Муді, коли вони опинилися дуже близько. Професорове магічне око дивилося крізь мантію Гаррі.

— А, так, це мені сплів ельф-домовик Добі, — засміявся Гаррі.

— Він такий страшний! — зашепотіла Парваті, коли Муді пошкутильгав далі. — Таке око треба заборонити!

Гаррі з полегшенням почув останню тремтливу ноту козики. "Фатальні сестри" перестали грати, оплески знову заповнили залу, й Гаррі відразу ж відступив від Парваті.

— Може, сядемо?

— Але ж... це така гарна пісня! — сказала Парваті, коли "Фатальні сестри" почали нову мелодію, набагато швидшу за попередню.

— А мені не подобається, — збрехав Гаррі і повів її з танцювального майданчика повз Фреда та Анжеліну, котрі танцювали так бурхливо, що всі довкола них розступилися, побоюючись травм. Вони підійшли до столу, за яким сиділи Рон та Падма.

— Як справи? — запитав Гаррі в Рона, сідаючи поруч з ним і відкриваючи пляшку маслопива.

Рон не відповів. Він з люттю дивився на Герміону та Крума, які танцювали неподалік. Падма сиділа, схрестивши руки, закинувши ногу на ногу й погойдуючи нею в такт музиці. Коли-не-коли вона кидала сердитий погляд на Рона, що цілковито її ігнорував. Парваті сіла з другого боку біля Гаррі, теж схрестила руки, теж заклала ногу на ногу, і менш ніж за хвилину її запросив на танець хлопець з Бобатону.

— Гаррі, ти не заперечуєш? — спитала Парваті.

— Що? — обізвався Гаррі. Він тепер дивився на Чо та Седрика.

— Та нічого, — відрізала Парваті й пішла з бобатонцем. Коли пісня закінчилася, Парваті назад не повернулася.

Підійшла