Читати книгу - "Нотатки Мальте Лаурідса Бріґе"

покорі нині, одначе щастя є не чинним. Руді додому б. Полишати колеса хоче і монети, що їй життя мале навчали, і з фабрик та із кас рушати назад у жил камінну нетеч, гора розверзнеться началом і вже закриється по тім. 20 вересня 1901 «Все знову буде сильним і важливим…»
Все знову буде сильним і важливим. Прості країни та у складках зливи, і ниці мури й велетні дерева; по долах люд, міцний і неквапливий, із пастухів і хліборобів ревних. А Бог не буде схоплений церквами й, мов утікач, оплаканий словами, не згірш як в’язень або в ранах звір, — відчиняться будинки тим, хто стука, як ти і я у вчинках без принуки з жаданням необмежених офір. І кожне в потойбіччя не запрагне, лиш в тузі, — смерть таки спиняє рух, — служитиме землі в буденних справах біля її давно знайомих рук. 20 вересня 1901 «До тебе йшов би: від чужих порогів…»
До тебе йшов би: від чужих порогів, де милостиню удалось зібрати. А до старців би приєднався радо, якби мені заплутались дороги. Одним із них зробився б ненароком, крокуючи, мов уві сні б дививсь, як з хвиль борід вигулькують потроху коліна їхні, буцім острови. Незрячих обганяли б, що завжди поводирями як очима бачать, і тих, що з річки п’ють, й жінок, що наче утома, і вагітних молодиць. Усі близькими стали б як одне, — були б ріднею ми з чоловіками, жінки вважали б другом нелукавим й собаки впізнавали б теж мене. «Удень ти — пошепт поговору…»
Удень ти — пошепт поговору, що обтікає многих з нас. Ти — тиша, що сплива нескоро, коли годинник виб’є час. Що більше слабне день, нерадо у вечір хилячись блідим, то більш тебе, мій Бог. Як дим, з дахів твоя встає облада. 20 вересня 1901 Частина ІІІ: Книга злидарювання та смерті
«Мене на варті Твого світу…»
Мене на варті Твого світу, мов камінь слуху, Ти постав і дай очей мені уздріти, де хвиль солоних самота;