Читати книгу - "Гаррі Поттер колекція (комплект із 7 книг)"

- Отам, Гаррі, ота молода жінка з довгим волоссям.

Гаррі подивився туди, куди показував Нік прозорим пальцем, і побачив високу привидку. Впіймавши погляд Гаррі, вона підняла брови і відпливла крізь стіну.

Гаррі побіг за нею. Знайшовши двері коридору, в якому вона зникла, побачив її аж у самісінькому кінці. Вона плавно віддалялася.

- Гей... Зачекайте!... Поверніться!

Вона зупинилась і зависла за кілька дюймів над підлогою. Гаррі подумав, що колись вона була вродлива - з волоссям до пояса, у довжелезній, аж волочилася по підлозі, мантії. Водночас вигляд у неї був бундючний і пихатий. Роздивившись її зблизька, він згадав, що кілька разів стикався з нею в коридорах, але ніколи не розмовляв.

- Ви Сіра Пані?

Вона мовчки кивнула головою.

- Привидка рейвенкловської вежі?

- Саме так.

Її тон не обнадіював.

- Прошу вас, мені потрібна допомога. Розкажіть мені все, що знаєте про втрачену діадему.

Холодна посмішка скривила її вуста.

- Боюся, - відвернулась вона, щоб пливти далі, - що я нічим тобі не допоможу.

- ЗАЖДІТЬ!

Він не збирався кричати, але злість і паніка вже його переповнювали. Глянув на годинник, поки вона ширяла перед ним. До півночі лишалося п’ятнадцять хвилин.

- Це терміново! - з люттю сказав він. - Якщо ця діадема в Гоґвортсі, я мушу негайно її знайти!

- Ти далеко не перший учень, що домагається діадеми, - зневажливо процідила вона. - До мене чіплялися цілі покоління учнів...

- Йдеться не про оцінки! - крикнув Гаррі. - Йдеться про Волдеморта... про те, щоб його здолати... чи вас це не цікавить?

Вона не могла почервоніти, але її прозорі щоки потемніли, а голос зазвучав роздратованіше, коли вона відповіла:

- Авжеж, я... та як ти смієш припускати?..

- Тоді поможіть мені!

Вона втрачала самовладання.

- Це... це не питання... - почала вона затинатися. - Діадема моєї матері...

- Вашої матері?

Вона розсердилася на саму себе.

- За життя, - сказала вона негнучким голосом, - я була Геленою Рейвенклов.

- То ви її дочка? Тоді ви маєте знати, що сталося з діадемою!

- Хоч діадема й дарує мудрість, - вона явно намагалася себе опанувати, - та я сумніваюся, що вона допомогла б тобі здолати чаклуна, який називає себе лордом...

- Та я ж вам уже казав, що не збираюся її носити! - розлючено урвав її Гаррі. - Нема коли пояснювати... але якщо вам не байдужий Гоґвортс, якщо ви хочете, щоб було покінчено з Волдемортом, то розкажіть усе, що знаєте про діадему!

Вона незворушно висіла в повітрі, дивлячись на нього, і Гаррі почала охоплювати безнадія. Якби їй було щось відомо, то вона б розповіла про це Флитвіку чи Дамблдору, котрі, мабуть, не раз її розпитували. Він похитав головою і повернувся, щоб іти, коли вона ледь чутно промовила:

- Я вкрала материну діадему.

- Ви... що ви зробили?

- Я вкрала діадему, - повторила пошепки Гелена Рейвенклов. - Хотіла стати розумнішою, впливовішою за рідну матір. Я втекла з діадемою.

Він не знав, як йому вдалося завоювати її довіру, та й не питав про це. Він просто уважно слухав, а вона розповідала:

- Кажуть, мати не зізналася, що діадема зникла, а вдавала, ніби коштовність усе ще в неї. Вона приховувала втрату й мою жахливу зраду навіть від інших засновників Гоґвортсу.

- А тоді мати занедужала... смертельно занедужала. Попри все моє віроломство, вона жадала знову зі мною побачитися. Послала одного чоловіка, що давно мене любив, хоч я й відхилила всі його залицяння, щоб той мене знайшов. Знала, що він не заспокоїться, поки не доб’ється свого.

Гаррі чекав. Вона важко зітхнула й відкинула назад голову.

- Він вистежив мене в лісі, де я переховувалась. Коли я відмовилася з ним повертатися, він знавіснів. Барон мав дуже запальну вдачу. Розлючений моєю відмовою і заздрячи моїй свободі, він пронизав мене ножем.

- Барон? Тобто?..

- Так, Кривавий Барон, - підтвердила Сіра Пані й відхилила плащ, щоб показати темну рану на грудях. - Коли ж він побачив, що накоїв, то відчув муки каяття. Схопив той самий ніж і вбив - себе. І ось уже багато століть він носить ланцюги як символ каяття... а як же інакше, - додала вона з гіркотою.

- А... а діадема?

- Залишалася там, де я її заховала, коли почула, що барон бреде лісом, шукаючи мене. В одному дуплистому дереві.

- У дуплистому дереві? - перепитав Гаррі. - Якому саме дереві? Де це було?

- У лісі в Албанії. У безлюдному місці, котре, як я гадала, буде недосяжне для моєї матері.

- В Албанії, - повторив Гаррі. З хаосу й плутанини почав з’являтися сенс, і тепер він розумів, чому вона розповіла йому те, чого не хотіла казати Дамблдорові і Флитвіку. - Ви вже комусь розповідали цю історію? Якомусь іншому учневі?

Вона заплющила очі й кивнула.

- Я ж... і гадки не мала... він був такий... улесливий. Здавалося, що... все розумів... і співчував...

Так, подумав Гаррі, Том Редл добре розумів бажання Гелени Рейвенклов оволодіти легендарними речами, на які вона мала дуже мало прав.

- Ну, ви не єдина, з кого Редл зумів витягти потрібне йому, - пробурмотів Гаррі. - Коли він чогось прагнув, то вмів знайти підхід...

Отже, Волдеморт спромігся лестощами виманити в Сірої Пані інформацію про те, де лежить втрачена діадема. Він подався в той далекий ліс і забрав діадему зі схованки, можливо, відразу після того, як покинув Гоґвортс, ще перед тим, як почав працювати в «Борджина і Беркса».

І чи не згадав Волдеморт ті глухі албанські ліси, коли набагато пізніше шукав надійного сховку, щоб залягти на довгі десять років?

Проте діадему, відколи вона стала його безцінним горокраксом, він не залишив у скромному дереві... ні, діадема таємно повернулася до свого справжнього дому, і Волдеморт мусив заховати її десь тут...

- ...того вечора, коли прийшов проситися на роботу! - вигукнув Гаррі, завершуючи свою думку.

- Я перепрошую?

- Він заховав діадему в замку того вечора, коли просив у Дамблдора дозволу тут викладати! - пояснив Гаррі. Висловивши думку вголос, він нарешті збагнув сенс усього. - Він заховав діадему по дорозі до кабінету Дамблдора, або ж коли з нього вертався! Хоч він, мабуть, домагався викладацької посади ще й з іншої