Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Тінь, що крадеться, Джонатан Страуд 📚 - Українською

Читати книгу - "Тінь, що крадеться, Джонатан Страуд"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тінь, що крадеться" автора Джонатан Страуд. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 102
Перейти на сторінку:
не обертаючись, махнув своєю рапірою. Засичала ектоплазма, й постать вибухнула на місці.

— Ти бачила? — гукнув мені Джордж. — Узяв і прикан-дичив стареньку на місці. От уже падлюка!

— Типовий для Ротвела вчинок, — буркнув Кіпс, пожбуривши іншу бомбу. Вона вдарилась об стіну, розбилась, проте нічого більше не відбулось. — Не спрацювала! — він погрозив панові Ротвелу кулаком. — Що за непотріб випускає ваша фірма?

—Погодься, Кіпсе,—зауважив Джордж, — що такої веселої нічки в тебе не було, поки ти працював у «Фіттес». Ти радий?

— Чого мені радіти?

— Бо тепер ти став самим собою. Обережно!

Стів Ротвел, забувши про всяку обачність, із шаленим ревом вискочив з-за візка, одним-єдиним стрибком дістався до залишків майданчика й заскочив на нього, погрожуючи Кіпсові рапірою. Назустріч його клинку піднявся інший клинок, і вони брязнули прямісінько над Кіпсовою головою. Щоб уявити це видовище, вам достатньо буде подумки перевернути піратський прапор з черепом і кістками.

Другим, був Локвудів клинок. Кілька секунд вони з Ротве-лом стояли нерухомо, ніби випробовуючи один одного на міцність. Кіпс теж заціпенів на мить, а тоді похилив галову і, зблід-пти. позадкував. Стів Ротвел був вищий за Локвуда й помітно важчий за нього. Він усією вагою навалився на клинок, проте Локвуд відбив удар майстерним порухом свого тонкого зап’ястка. Інші частини тіл суперників навіть не ворухнулись.

— Я вже попереджав вас, юначе. — мовив Стів Ротвел. — Пригадуєте?

— Пригадую. — відповів Локвуд. — На той випадок, коли я ставу? вам упоперек дороги. — Вільною рукою він показав на ангар у вогні, на лаборантів, що з вереском вибігали надвір. — Цього досить, щоб стати вам упоперек дороги? Якщо так. то вітаю, ви казали правду.

— Це ще не все, — Ротвел відскочив назад, підчепив з долівки рапірою гарячу головешку й жбурнув її в Локвуда. Той ухилився, і головешка вдарилась об стос ящиків, розсипавши цілий дощ іскор. — Я ще обіцяв скрутити вам в'язи. І зараз я це зроблю.

Він перейшов у наступ, виписуючи вістрям рапіри якнай-химерніші петлі. Локвуд відбив його удар, тоді другий, третій, хоча мусив уже відступити до самісінького краю розтрощеного майданчика. Нарешті він легко зіскочив з нього на землю, і вслід за ним важко приземлився Ротвел.

— Роки роботи! — бідкався він. — Роки найстаранніших досліджень! І все це ви зруйнували за один-єдиний вечір!

— Ви самі це спричинили! — Локвуд далі майстерно відбивав його удари. — Це ваші експерименти посіяли жах в Олдбері-Касл! Це ви підняли з могил силу-силенну привид ів! Загинули десятки людей. І все через те, що ваш співробітник у залізному обладунку виходив звідси, мандрував на Той Бік і турбував мерців! — Локвуд зробив несподіваний випад, однак замість Ротвелового зап’ястка потрапив клинком у візерунчасту гарду його рапіри.

Стів Ротвел позадкував.

— А ви знаєте більше, ніж я думав... — зауважив він. — Щоправда, навряд чи вам пощастило зрозуміти все. Інакше ви погодилися б, що смерть кількох селян — якнайменша ціна за таке відкриття! — Спритним подвійним випадом він змусив Локвуда відступити аж до залізного ланцюга, що звисав з жердини. — До речі, те саме я міг сказати й про вашу смерть...

Він рубонув клинком униз. Локвуд відскочив убік, і рапіра перетяла залізний ланцюг. Залишок його повис на жердині, а решта поволі втяглась у залізне коло, наче засмоктана велетенським ротом макарони на, й зникла.

Локвуд позадкував далі, до залізного кола, над яким височів стовп туману, наповнений привидами. Він здавався втомленим, 1 я розуміла чому: мені й самій було недобре після подорожі наТой Бік. Мої руки й ноги розпливались, наче вода, а голова досі йшла обертом. Якщо Локвуд потіувався так само, як я, то дивно було, як він ще тримає в руках рапіру.

— Він уб’є його! — зойкнула ГЬллі.

— Пропав Локвуд, — підтакнув Кіпс.

— Це тільки здається вам, — заперечив Джордж, дістаючи з патронташа останню звичайну каністру з магнієм. Підморгнувши нам, він жбурнув її просто Ротвелові в голову. Принаймні, саме туди він цілився, однак каністра пролетіла повз Ротвела, впала біля краю кола і зі страшенним гуркотом вибухнула. Коли дим трохи розвіявся, стало видно, що на землі догоряють язички полум’я, а товсті ланцюги почорніли й покривились. Деякі їхні ланки тріснули, й до них почало підтягуватись усе скупчення привидів, замкнене в колі.

— Ти диви, — аж присвиснув Кіпс. — Кабінсе. де ти навчився так кидати магній?

— То ж-бо й воно, що ніде, — відповіла я. пробігла повз них і зіскочила з потрощеного майданчика.

Локвуд із Ротвелом знову схрестили клинки. Локвуд відчайдушно вимахував своєю рапірою, проте обличчя його зблідло, наче крейда. Він увесь час лише захищався й поволі відступав, задкуючи до залізного кола. Ротвел відчув свою перевагу. Двома потужними випадами він підігнав Локвуда до тієї самої тріщини в колі. ГЬсті, що скупчились тут. зачули наближення живого тіла й потягли вперед свої бліді руки, пороззявляли в нечутному крику моторошні пащі. Я побачила, як під їхньою навалою помалу розсуваються пошкоджені вибухом ланцюги.

Локвуд не здавався. Він і далі відбивав удари, та сили йому вже помітно бракувало. Аж ось Ротвел вибив з його руки рапіру, й вона полетіла вбік. Локвуд знову відскочив назад і зупинився. Він стояв перед колом—худорлявий, блідий, безпорадний, проте досі нескорений—і зухвало дивився на свого супротивника.

— За хвилину. — промовив Стів Ротвел, — я вб’ю ваших друзів. Але ви перший матимете честь померти від моєї руки.

Він підняв рапіру...

І тут на сцені з’явилась я.

Піднявши рапіру. Ротвел трохи згорбився і. зрозуміло, випнув сідниці. Чудова з будь-якого погляду мішень! Я замахнулась ногою, мов футболіст, що готується пробити пенальті...

Удар у мене вийшов чудовий. Я влучила прямісінько в ціль. Ротвел змахнув руками й полетів уперед, на Локвуда. Локвуд відскочив убік, і Ротвел упав на залізні ланцюги. Одна його рука потрапила в коло і зникла в тумані. Ротвел здивовано моргнув, тоді болісно скривився й заревів з переляку. Він спробував підхопитись, та на його спині вже виблискував лід, а волосся почало вкриватися памороззю. Шаленим зусиллям Ротвел став на коліна—було видно, як набрякли судини на його шиї. — та нічого більшого йому не вдалося: сірі тіні, з'юрмившись біля краю кола, тягли Ротвела всередину за руку. Він шарпнувся — двічі, тричі, та було видно, що сила вже залишає його. Скоринка льоду хутко

1 ... 91 92 93 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь, що крадеться, Джонатан Страуд», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тінь, що крадеться, Джонатан Страуд"