Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Руйнуючи долі, Стів Маккартер 📚 - Українською

Читати книгу - "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Руйнуючи долі" автора Стів Маккартер. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 259
Перейти на сторінку:

- Ми йдемо. Максуд нас випередив.

Дезіре повернула голову. Праворуч стояв Оррмарин та Даміан, а ще кілька солдатів забирали нерухомого Стайреда.

- Ходімо. Ти потрібна армії. - ще раз звернувся до неї син генерала.

- Так, я потрібна армії. - кивнула Дезіре і обернулася до Жеместьє. - Проведіть у фортецю подрібнювачів. Зберіть усі наші речі. Ми переїжджаємо на четвертий рубіж. Виберете там краще місце.

Дезіре знову повернулася до Оррмарина і посміхнулася йому:

- І я буду в армії. У його армії. - і Химерниця Зими вказала пальцем на Максуда.

Оррмарин почервонів від гніву. Він кидав люті погляди у різні боки, обмірковуючи можливі варіанти розвитку подій. Батько буде дуже незадоволений. Воїн зло видихнув, різко розвернувся і махнув солдатам. Вони вирушили у фортецю. Дезіре перевела погляд на Сандрін. Та дивилася тільки на Максуда. Вона не приховувала злості у своєму погляді. Дезіре посміхнулася. Нарешті, Сандрін набувала людяності. Нехай і в такий спосіб. Зимова Химерниця залишилися стояти на місці, спостерігаючи, як йдуть подрібнювачі разом з її Химерницями, кидаючи косі погляди у бік Максуда. Вона дивилася на Тревізо, яка стояла в компанії Ейр, Звіра та Жазелізе. Дивно, що та не підійшла до Дезіре. Зустрітися з нею поглядом не вдалося. Химерниця Зими подивилася на Максуда. Воїн залишився стояти на своєму місці, поки його обтікали подрібнювачі, що весь час оберталися і шепотілися. І тільки коли сірі кам'яні люди пішли, він видихнув і підійшов до своєї групи. Дезіре теж підійшла. Всі погляди були спрямовані лише на нього.

- Мабуть, треба дещо пояснити. - спокійно сказав воїн, оглядаючи злі обличчя навкруги. - По-перше, не треба на мене злитися.

- Злитися? - перепитала Ейр. - Це за що? За те, що ти нам постійно брешеш? Чи, як ти це називаєш "не говорити всієї правди"? Або злитися за те, що ти можеш зупинити, Єдність його побери, довбану кам'яну людину з ручищами з гору, а ми дізнаємося про це тільки зараз? Чи за те, що ти вічно вивертаєшся, щоб не відповідати на всі наші запитання?

Дівчина дивилася на нього з гнівом у власних очах.

- Та хто ти взагалі такий? Брехливий віслюче! - Жазель почули дзвінкий голос богині. - Ти зумів обдурити не тільки цих плазунів — жалюгідних людининів. Їх може водити за ніс будь-хто, навіть земляний черв'як. Але ти обдурив ще й мене! Хто ти насправді? - кричала Амайанта, безладно літаючи в різні боки в нього над головою.

Максуд важко зітхнув:

- Історія буде довгою. Пропоную знайти краще місце для такої розмови. - сказав Максуд, повертаючись, щоб піти звідси.

- А ріпа не трісне? - підвищила голос Ейр. - Піти, щоб у тебе по дорозі знайшлося сто нових причин не відповідати нам? Та ти на кожен крок вигадуватимеш по новій брехні! То в тебе живіт заболить, то ще щось. Давай кажи зараз же!

- Живіт у мене справді болів - почав виправдовуватися воїн, але, не помітивши розуміння в очах присутніх, здався. - Гаразд. Я розповім хто я.

Він зітхнув, глянув на сонце. Всі чекали на розповідь затамувавши подих. Зверху Амайанта завмерла в очікуванні. Її гнів рікою лився в нього.

- Тобі не можна злитися. - м'яко сказав він.

Як і слід було очікувати, його слова не мали жодного ефекту. Максуд протер обличчя рукою.

- Я людина.

- Нісенітниця собача! - виплюнула Ейр.

- Піди розкажи це довірливим горобцям! - кричала зверху дівчина в золотому.

Максуд підняв руку. Всі замовкли і набралися терпіння, щоби вислухати його.

- Я людина. І це правда. Я народжуюсь, живу та вмираю. Потім знову народжуюсь. І знову вмираю. У такий спосіб я прожив тисячі життів.

Повільно усвідомлення сказаного ним почало породжувати розумові процеси у головах людей, які з ним стояли. Він прожив тисячі життів? Він народжувався і вмирав безліч разів?

- Отже, тим Максудом у битві при якомусь там Нерську, був саме ти? - перша прийшла до тями Сандрін.

- Я. - чесно відповів воїн.

- І ти особисто знав того Каризму?

- Знав.

Сандрін схрестила руки на грудях.

- Покидьок! Ти тримав це у собі всі ті роки, що ми були разом? - заволала Амайанта, хапаючись за голову.

- Ти знаєш мене не більше місяця. - підняв Максуд на неї очі.

- Від цього не краще! Ти настільки гидкий, що місяць знайомства з тобою розтягнувся на цілий рік! - відвернулася дівчина в золотому.

Максуд зітхнув. Декілька пар допитливих очей свердлили його.

- Як усе почалося, я не знаю. Перші уривки з пам'яті, це дійсно уривки. Щось чорне. Ліжко, стіл. Чиєсь обличчя. Я лежу на столі. Я майже нічого не пам'ятаю, як мене створили. Це якісь картинки, а не цілісні спогади. Я пам'ятаю столи. У кімнаті багато столів. На кожному хтось лежить. Таких спогадів сотні. Може більше. Навколо мене весь час були амаліони. Це я точно знаю. Люди на столах змінювалися. Їх ставало менше чи більше, але я залишився один. Кожен спогад – нове тіло. Думаю, що я прожив сотні життів на тих столах. Але ці картинки з минулого дають мало інформації. Нічого не зрозуміло. Потім пам'ятаю навчання. Мене вчили вбивати. Тисячами тисяч способів. Декілька десятків життів. І я вбивав. Деякі вбивства я пам'ятаю, деякі пам'ятаю, що скоїв, але точно їх не можу згадати. Смертей ставало дедалі більше. Я почав брати участь у дрібних сутичках, потім у невеликих боях. Потім у величезних битвах. Згодом я вів за собою цілі армії.

- Армії амаліонів? - уточнила Сандрін.

Всі спочатку поглянули на неї, а потім повільно перевели погляди на Максуда. Дезіре зовсім не подобалося те, що збирався сказати Максуд.

- Так, армії амаліонів.

Жазель охнула і прикрила рота рукою. Навіть Сандрін здивовано підняла брови.

- Спочатку я бився з ними пліч-о-пліч. Потім, через десятки життів, моя сила зросла, і я міг боротися сам. Я вирізав цілі міста. Я знищував цивілізації.

- Людські? - знову спитала Сандрін.

- Людські. - підтвердив її страшні припущення Максуд. - І деякі народності драйтлів теж перестали існувати через мене.

1 ... 91 92 93 ... 259
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Руйнуючи долі, Стів Маккартер », після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Руйнуючи долі, Стів Маккартер » жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Руйнуючи долі, Стів Маккартер "