Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

- Що ви хочете на заміну?! – подивившись у вічі, прямо спитала Рада. – Є щось таке, що може переконати вас?! Якщо вам неважливі життя чарівників імперії.

- Незалежність. Ми хочемо стати знов окремою державою! – не став тягнути з відповіддю химородник.

Це в їх плани не входило. Рада з Альбрехтом перезирнулися, розуміючи, що вони не зможуть пообіцяти подібне. Вони навпаки хотіли об’єднати імперію. Філіп не погодиться втратити частину земель.

- Ми повинні порадитися з принцем Філіпом. – нарешті відповів Альбрехт.

- Прошу. – чоловік вказав люлькою на дерев’яний будинок із вирізаною на даху фігурою сокола. – Алексіс, дитино, проведи їх. Нехай відпочинуть, приведуть до ладу думки. – Миро тепло усміхнувся доньці. – А потім повертайся до матері.

Дівчина кивнула, вставши на ноги. Загін Гармонії встав разом із нею. Весь цей час вони сиділи на розставлених по колу зрубах дерева, які заміняли стільці. В центрі потріскувало багаття. Інші химородники розмістилися на траві поблизу.

Була майже ніч. Зв’язуватися з Філіпом зараз було недоречно.

 Побажавши гостям «спокійної ночі», отаман кудись зник.

В будинку, в який привела їх Алексіс, було декілька кімнат, в кожній стояло по два ліжка. Тут не було печі, але будинок якось прогрівався, скоріш за все магією.

Не змовляючись, Рада з Альбрехтом зайняли одну спальню. Їм вже стало за звичку спати в одній кімнаті. Але коли їм пропонували одне ліжко починали нервуватися і червоніти.

Переговорив зі своїм загоном, Альбрехт закрив двері на засув. Пройшовши до свого ліжка, Рада покрутила у долоні чарівний амулет. Завдяки йому у них завжди був одяг. Але якщо вони його пошкодять, то наступного разу він залишиться таким же. Декілька вбрань були вже зіпсуті. Рада й гадки не мала скільки ще зможе начарувати амулет. Треба було якось зв’язатися з Марлетом.

- Думаєш Філіп погодиться на це? – повернувшись, запитав Альбрехт. Рада похитала головою, знов сховавши амулет під сорочкою.  – Треба поговорити з Мерліном. Може він щось порадить?!

Але, як кажуть, «ранок вечора мудріший». Загасивши свічки, вони повлягалися спати.