Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Інтригани, Тетяна Гуркало"

Того дня, коли за звичаєм святкових наречених мали представляти імператриці, трапилася невелика затримка. Але рішення було знайдено. Так само була терміново знайдена нянька Ромула, яка мирно собі ганяла дорослих синів і навіть не думала про повернення до палацу. А що їй там робити? За чиїмись дітьми вже явно не вженеться, роздобріла з віком. А свої власні потребують нагляду та керівництва, а то візьмуть і розорять чесно зароблений матінкою млин із наділом землі.

Няньку гарно одягли. Переконали недовірливу жінку в тому, що он той здоровань і є милий карапуз, якого вона колись на колінах качала. Якось пояснили, що їй треба робити. А потім довго намагалися переконати, що не треба на нещасних дівчат дивитися так, ніби вона підозрює їх у чомусь поганому. Але нянька так і не погодилася з аргументами. Ще й зуміла переконати опонентів у тому, що зайве нервовим елана, котрі непритомніють через погані погляди, взагалі в палаці робити нічого. Вона навіть у далекій молодості не падала, коли була лише сиротою і молодшою ​​помічницею кухарки. А тут цілі елана, за якими сім'ї, і на тобі, бояться всього, що трапилось.

Дівчата перед грізною нянькою, що звикла ганяти здоровенних хлопців, старанно тремтіли, забувши, що сидить перед ними звичайна селянка, якій просто пощастило народити третього сина практично одночасно з імператрицею. Тому її і призначили спочатку в годувальниці, а потім і в няньки. А так сиділа б вона до кінця свого життя на кухні, овочі там чистила.

Діви, звичайно, все це знали. Але чомусь ці знання анітрохи не допомагали. І відчували себе справжні елана перед якоюсь селянкою так, ніби це їх щойно витягли з кухні і поставили перед очима імператриці, щоб вона помилувалася здоровим рум'янцем, сильними руками і горластим, розгодованим немовлям.

Загалом, дуже незатишно вони почувалися. Навіть та, яка хотіла поміняти ім'я Жаба на щось краще, зовсім забула про свою проблему.

— Імператриці, чого там, — глузливо пробурчав Межен, коли грізна нянька дівчат відпустила.

— Вівці якісь, а не дівки, — підтримала його нянька і попросила допомогти підвестися. А то, у палаці, звісно, ​​цікаво. І молодість було згадати приємно. Але синів без нагляду залишати не можна. А краще б узагалі одружити.

І Ромулу добра жінка побажала вдало одружитися. Негідне імператору без дружини. Просто не на непритомних вівцях, а на комусь із гідністю.

— Он як та, наприклад, — сказала і безпомилково вказала на Радду, котра чекала учня.

Імператор добрій жінці подякував.

І до самого вечора ходив у чудовому настрої.

Втім, увечері цей настрій також не зуміли зіпсувати. Ні святкові наречені, яким ніби-то треба було зачаровувати зовсім не його. Ні найманець, котрий підрядився вбити імператора, що таки знайшовся.

Найманець, як і думав Тіваш, виявився так собі. Не дуже молодий, кульгавий і, схоже, що погодився на виконання такого безглуздого замовлення тільки для того, щоб хоч чимось прославитися перед смертю. Тож нападав він гарно, на очах натовпу і без шансів на те, щоб до Ромула просто добігти. А натовп, що прийшов подивитися на ілюзії над старим фонтаном, здивовано на цей напад витріщався і задумливо мовчав. Схоже, навіть діти не дуже розуміли, навіщо ця дивна людина зістрибнула з балкона, навіщо йому меч і куди він так прагне.

— Та ще дурість, — задоволено сказав Тіваш, коли охорона благополучно найманця спіймала і скрутила, відібравши зброю. — Сподіваюся, він не мріяв, що його красиво вб'ють. А то сильно розчарується.

— І з типа, який найняв це убожество, тепер усе місто сміятиметься, — додав Межен. — І з усіх, хто мав необережність із цим типом зв'язатися.

— Ось-ось, треба випадково випустити у світ ці цікаві відомості, — вирішив Тиваш. — Може, хоч це деяких дурнів охолодить. Хоч трохи. А то набридли. Ми тут посланців короля ловимо, а вони під руки лізуть.

І важко зітхнув. Спіймати посланців поки що не вдавалося. Вони, на відміну змовників, були розумними, демонструвати свої пики комусь не поспішали і, схоже, були магами. І цими проклятими посланцями могли виявитися як біженці, так і циркачі, що прибули до свят. А то й зовсім бродяги з тих, що розповідають цікаві історії за кухоль пива.

Єдине, у чому Тіваш був упевнений, це в тому, що вони не жили постійно у місті. Так би їх уже знайшли, просто зібравши плітки та наклепи на сусідів. Адже шевця так вирахували. І за підозрілими купцями наглядають.

Хоч бери та хапай усіх волоцюг без розбору. А потім допитуй. Із застосуванням магії.

— А може, так і вчинити? — спитав сам у себе Тіваш. — Справді, чому б і ні? Головне, щоби розбігтися не встигли.

Того дня, коли чудових святкових наречених демонстрували народу. А народ, щасливий від споглядання такої краси, кидав у цю красу квіти та зерно, нижнє місто гуло як вулик із закритим льотком. А всі більш-менш привабливі місця для волоцюг прочісувалися непримітними особистостями, з ще більш непримітними амулетами і магічними хлопавками, здатними добре вдарити по свідомості і відправити вдареного у світ сновидінь.

І якщо з нижнього міста нікого не випускали до того, як навколо нього потанцюють дивні маги, а не менш дивні особи зададуть із тисячу запитань, то в інших місцях взагалі не церемонилися з тими, хто чимось не подобався. Вирубували і кудись забирали. На те, що там трапляться доброчесні городяни, шансів все одно практично не було. Усі доброчесні дивилися на наречених.

Ну, частина непорядних теж цих наречених своєю увагою вшанувала. Але там теж було кому половити цю рибку в людському морі.

А потім сталося страшне. Бажаючі втекти з нижнього міста закінчилися і ненормальні маги, розкинувши сіті, почали звужувати навколо цієї клоаки коло, видавлюючи жителів за свої межі і заганяючи тих, у кого були причини ховатися, все глибше в нагромадження ненадійних будівель, старих човнів і не менш старих наметів. І ті, кому було дуже треба, спробували прорватися через мережу промитих штормами підземних порожнин, щілин і рукотворних перешийків, що їх з'єднують. Колись давно, коли на місці нижнього міста були склади, що згодом згоріли, ці перешийки рубали контрабандисти, які з радістю перемішували свій товар з тим, за який були оплачені всі мита. А потім ті склади ніхто так і не відбудував. Та й море за стільки часу підточило камінь та так, що місцеві жителі туди б нізащо на світі не полізли, особливо після того, як завалило хлопчаків.