Читати книгу - "Історик"

Я застогнав. Вона була найнеймовірнішою людиною, яку мені доводилося зустрічати. Я подумав про те, що моя присутність поруч із нею може мати більш виражений політичний характер, ніж вона думала.

— Ну, то яке відношення оттомани у Валахії й Трансільванії мали до робітничого класу Європи?

— О, ми знайдемо спосіб, як вставити туди робітничий клас. Це позитивна частина марксистської освіти, здобути яку в тебе не було щасливої можливості. Повір мені, проблеми робітничої праці можна знайти в будь-якій темі, якщо добре пошукати. До того ж Оттоманська імперія мала чудову економіку, а Влад знищував їхні торговельні шляхи й доступ до природних ресурсів у басейні Дунаю. Не хвилюйся, це буде чудова доповідь.

— Боже!.. — вимовив я нарешті.

— Ні, — похитала вона головою. — Ніякого Бога, будь ласка, тільки проблеми праці.

І тоді я не зміг стримати сміх, як не зміг не захопитися сяйвом її темних очей.

— Я сподіваюся, що вдома про це ніхто не довідається. Уявляю, що на це скаже моя дисертаційна рада. Але, з іншого боку, думаю, що Россі сподобалося б усе це, — я знову розсміявся, уявивши сяйво блакитних ясних очей Россі, але раптом зупинився.

Думки про Россі розривали мені серце. Я знаходився тут, на іншому краю світу, далеко від його кабінету, де ми востаннє бачилися. До того ж у мене були всі підстави вважати, що я більше ніколи не побачу його живим або навіть не дізнаюся, що сталося з ним. Це слово «ніколи» розпливалося переді мною, засмоктувало мене, але я відкинув цю думку. Ми вирушаємо в Угорщину, щоб поговорити з жінкою, яка добре знала його — дуже близько — ще до того, як я познайомився з ним, тоді, коли він шукав Дракулу. Цей шлях ми не могли дозволити собі проігнорувати. І якщо мені доведеться прочитати липову доповідь, я зроблю навіть це.

Хелен мовчки спостерігала за мною, і я відчув (не вперше) її безпомилкову здатність читати мої думки. Мої здогади тільки підтвердилися, коли вона сказала:

— Це варто того, правда?

— Так, — я відвів очі.

— Дуже добре, — сказала вона ніжно. — А я дуже рада, що ти познайомишся з моєю тіткою, вона прекрасна людина, і з моєю матір’ю, яка теж гарна, але по-іншому, а ще я дуже рада, що вони познайомляться з тобою.

Я подивився на Хелен, від ніжності її голосу моє серце раптом підскочило, але на її обличчі був так само іронічний вираз.

— Коли ми їдемо? — запитав я.

— Завтра вранці ми купуємо візи й вилітаємо наступного дня, якщо із квитками буде все гаразд. Тітка сказала, що ми повинні піти в угорську амбасаду завтра вранці до відкриття й подзвонити у вхідні двері приблизно о сьомій тридцять. А потім відразу відтіля ми підемо замовляти квитки на літак. Якщо місць не буде, тоді доведеться поїхати потягом, а це буде дуже довгий шлях, — вона похитала головою.

Але я уявив гучний балканський потяг, який петляє від однієї столиці до іншої, і, незважаючи на час, що ми можемо згаяти, я палко забажав, щоб авіалінії були переповнені.

— Чи маю я рацію, коли думаю, що ти успадкувала більше від тітки, ніж від своєї матері? — я посміхнувся Хелен, але, може, цю посмішку викликала уявна картина подорожі потягом.

Вона подумала всього лише секунду:

— Знову правильно, Ватсоне. Я багато в чому схожа на тітку, дякувати Богові. Але тобі більше сподобається моя мати — багатьом людям вона більше подобається. А тепер чи можу я запросити тебе повечеряти зі мною в нашому улюбленому закладі, де ми і попрацюємо над твоєю доповіддю?

— Звичайно, — погодився я, — особливо якщо там не буде циганок.

Я обережно, з іронією запропонував їй руку, і вона відклала газету, щоб обпертися на неї. Дивно, подумав я, коли ми виходили на залиті вечірнім сонцем візантійські вулиці, що навіть за найважчих обставин, у найнебезпечніші моменти життя, коли ти далеко від дому та близьких знайомих, трапляються моменти неймовірної радості.

Сонячним ранком ми з Барлі сіли у Боло на потяг, що йшов у Перпіньян.

Розділ 38

У літаку, що відлітав у п’ятницю зі Стамбула в Будапешт, було повно вільних місць, і коли ми сіли серед турецьких бізнесменів у чорних костюмах, мадярських чиновників у сірих піджаках, бабусь у синіх плащах і в хустках на голові (напевно, вони їхали або на роботу в Будапешт, або їхні дочки виходили заміж за угорських дипломатів), за короткий переліт мені залишалося тільки мріяти про подорож потягом.

Та подорож під стінами гір, повз суміш лісів, річок і міст чекала на мене пізніше, як ти знаєш, після того перельоту я двічі їздив туди. Є щось загадкове у тій зміні, що переживає мандрівник, переїжджаючи по маршруту з ісламістського світу до християнського, з оттоманського до австро-угорського, з мусульманського до католицького чи протестантського. Проїжджаючи повз різні міста, пам’ятки архітектури, мінарети, що поступово рідіють, повз бані церков, ліси і береги річок, ти починаєш потроху вірити в те, що можеш у самій природі побачити багатство історії. Невже турецький схил насправді відрізняється від схилу мадярських луків? Звичайно ж, ні, і все-таки розбіжностей не можна не помітити, як й історію, яка говорить нам, що все знаходиться в нас. Пізніше, подорожуючи тим самим маршрутом, я побачу це все по-іншому. Добре й кровожерливе — це ще один трюк історичного бачення, коли ти розриваєшся між добром і злом, міфом і війною. Не має значення, чи уявляв я напад оттоманів через Дунай або ранні набіги варварів зі Сходу, у голові моїй завжди крутились суперечливі видіння: відрубану голову кидали в табір із криками тріумфу й ненависті, бабуся (може, давній предок тих зморшкуватих старих, яких я бачив у літаку) одягає онука в теплий одяг, цілує його в гладку турецьку щоку й спритною рукою перевіряє, чи не підсмажилося рагу.

Ці образи чекали мене попереду, а поки я летів у літаку й шкодував про панораму внизу, навіть не знаючи, що там таке або які думки вона потім навіє мені. Хелен, більш досвідчений і менш натхненний мандрівник, скористалася нагодою й заснула, згорнувшись у кріслі. Дві ночі тому в Стамбулі ми допізна сиділи в ресторані, працюючи над доповіддю для