Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Лють 📚 - Українською

Читати книгу - "Лють"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лють" автора Карін Слотер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 91 92 93 ... 114
Перейти на сторінку:
Це сказав йому сталевий вираз її очей.

— Хочеш, я тобі прочитаю?

— Моя перерва на вечерю триває лише годину.

Він вирвав їй з рук сторінки, спробував знайти потрібну. І злився, що слова розпливаються на сторінці, їхні обриси перетікають один в одний. «Ка…» — і Вілл відчув гострий, мов лезо, біль у скроні. Прокляття, принаймні два слова він знав.

— Джонатан Шеллі. — Він спробував розібрати ще слово. — Марний. Ні, він… мертвий. Він убив…

Енджі накрила його руку своєю. Спробувала забрати протокол, але він не віддавав.

— Ну віддай, — примирливо сказала вона, делікатно витягаючи сторінки з його руки.

Вілл стиснув кулаки і втупився в землю. Господи. Не дивно, що вона не могла бути з ним.

— Пробач, — заговорила вона м’яко.

Йому хотілося провалитися крізь землю, просто взяти й телепортуватися кудись.

— Пробач.

— Я прочитав цей лист раніше.

— Я знаю, що прочитав. — Енджі знову взяла його за руку. — Вілле, подивися на мене. Мені правда шкода.

Він не міг на неї дивитися.

— Хочеш, я прочитаю вголос?

— Роби, що хочеш, мені начхати.

— Вілле.

Він розумів, що вередує, але нічого не міг з собою вдіяти.

— Це правда.

Ліхтарик упав на землю, і, не відпускаючи Віллової руки, вона нахилилася, щоб підняти його. Потім посвітила на сторінки й прочитала:

— «П’ятнадцятого червня тисяча дев’ятсот вісімдесят п’ятого року Шеллі скоїв сексуальний напад на Мері-Еліс Фінні, п’ятнадцятирічну білу особу жіночої статі, й видалив їй язика ножем з зазубленим лезом, що призвело до смерті жертви. Крім того, Шеллі завдав кількох глибоких укусів плоті жертви й помочився на тіло. Криваві відбитки пальців Шеллі було знайдено на місці злочину й на трупі. Знаряддя вбивства знайдено в шафі у спальні Шеллі. Відома наркотична залежність: героїн, кокаїн».

— Енджі, — тільки й зміг сказати Вілл.

Вона мовчала. Кілька машин проїхало, перш ніж вона сказала:

— Пам’ятаєш, я казала тобі, що Майкл Ормвуд якось приходив сюди?

Його вже нудило від згадок про Ормвуда. Якби Вілл більше ніколи не почув його імені, то помер би щасливою людиною.

— Він сказав нам шукати нещодавно звільненого ґвалтівника, якого звуть Джон Шеллі. Сказав, що це дуже поганий хлопець і щоб ми трималися від нього подалі. — Вона подивилася на поліцейський рапорт. — Майкл вчився у середній школі Декатура. Напевно, він виріс у тих районах.

— Ти розпитувала його про дитинство, коли робила йому мінет?

— Хочеш, щоб я й тобі мінет зробила, Вілле? До цього ти ведеш?

Він рвучко скинув з себе її руку.

— Годі.

— Я читала його особову справу.

— Щось ти дуже цікавишся Майклом. Що в ньому такого? Чому він такий особливий?

— Ти мене не слухаєш. — Вона розмовляла з ним, як з дитиною, і йому це не подобалося. — Майкл ходив у середню школу Декатура, отже, жив у тому районі. Він був на кілька років старший за Джона, але про той злочин мусив чути. І про язик теж мав знати. Чому ж він не згадав про це тобі? Чому не сказав: «Слухай, а це нагадує мені те, що сталося двадцять років тому, буквально по сусідству зі мною»?

Вілл був надто сердитий, щоб замислюватися над цим запитанням.

— Джон сказав мені, що його хтось шантажує.

Вілл розсміявся.

— Ти думаєш, Майкл Ормвуд знає про маніяка, який ґвалтує, вбиває жінок і відкушує їм язики, але замість заарештувати шантажує його? За що? Що в цього Джона Шеллі такого є, що потрібно Майклу?

— А як ти поясниш те, що Майкл сказав мені остерігатися Джона Шеллі? Що він не згадав випадок із дівчиною в тому районі, де виріс?

Вілл спробував звернутися до її здорового глузду.

— А як ти поясниш інших жертв?

— Яких інших жертв?

— Торік на двох дівчат напав чоловік у чорній лижній масці. Їм обом він відкусив язики.

Її губи розтулилися від подиву.

— Джон Шеллі вже сім місяців на свободі, — сказав Вілл. — Обидві дівчини жили за тридцять-сорок хвилин звідси. — Енджі мовчала, тому він додав: — Джулі Купер — п’ятнадцять років. Іншій дівчинці було всього чотирнадцять. Що поєднує ці злочини? Що між ними спільного?

— Ти ж знаєш, у всіх злочинців свої методи. Навіщо йому від них відходити? Навіщо б він комусь язика відкушував, а комусь відрізав? Навіщо би переходив від дівчаток до дорослої жінки?

Вілл згадав Майклову відповідь на це запитання, проте з Енджі нею не поділився.

— Чому ти раніше не сказав мені про інші випадки?

— Коли, Енджі? За вечерею? А може, коли ми трималися за руки й довго гуляли в парку?

— Ти міг би мені сказати.

— Навіщо? Хто міг знати, що ти докотишся до того, що злягатимешся з засудженим педофілом?

Вона задерикувато задерла підборіддя.

— Я з ним не спала.

— Поки що.

Енджі важко зітхнула.

— Є один беззаперечний факт: Шеллі зґвалтував і вбив п’ятнадцятирічну дівчинку. А потім відрізав їй язика.

— Він не… — Вона знову подивилася на фотографію Джона Шеллі. — Хай там що він зробив, він уже не той.

— Джулі Купер було п’ятнадцять, — нагадав їй Вілл. — Він зґвалтував її у провулку за кінотеатром. І відкусив їй язика.

Енджі похитала головою.

— Анні Ліндер було чотирнадцять. Її знайшли у Стоун-Маунт-парку наступного дня. Вона тримала свій язик у руці, наче страховий поліс. Її пальці довелося розтискати силоміць.

Енджі все не відповідала.

— Синтія Баррет, Енджі. Синтії Баррет було п’ятнадцять.

— Майклова сусідка.

Вілл знизав плечима.

— То й що з того?

— Скажи мені, звідки вони знайомі? Чому Майкл взагалі попередив мене про нього? — Вона сердито махнула в бік горілчаного магазину. — Тебе там не було, коли він приходив. Між ними щось відбувається. Майкл ненавидить цього хлопця.

— Може, я ще чогось не розумію? — спитав Вілл. — Бо мені здається, ти така сердита на Майкла Ормвуда, що не можеш тверезо мислити. Чому, Енджі? Чому ти не можеш викинути цього козла з голови?

Вілл побачив, як у її очах спалахує лють, і зрозумів, що вона згадує ті незліченні рази, коли він запитував у неї те саме.

Моторошно спокійним тоном Енджі спитала:

— А ти не поцікавився у Майкла, скільки років було його дружині, коли вони познайомилися? — Відповісти вона йому не дала. — П’ятнадцять, Вілле. А йому було двадцять п’ять.

— Він її зґвалтував і відкусив язика? — спитав Вілл. — Якщо ні, то я не розумію, що в цьому такого.

— Кажу тобі, Джон цього не робив.

— Я сам у нього запитаю, коли заарештую.

— Ні. — Вона вхопила його за руку так, наче могла зупинити. — Я сама.

Вілл недовірливо подивився на неї.

— Ти

1 ... 91 92 93 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лють», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лють"