Читати книгу - "Леопард"

Бельман переконував, що вони вночі не змерзнуть. Поєднавши спальні мішки, килимки, які відбивають тепло, й парафінові пічки, вони досягли бажаного ефекту — навіть довелося познімати частину одягу. А зараз у снігових лігвах, котрі вони викопали на схилах гори, зі стелі крапає тала вода.

Телебачення, радіо та газети чудово висвітлювали прес-конференцію, й лише ті, хто геть не цікавився розслідуванням убивств, ще не засвоїли, що Іска Пеллер разом з одним-єдиним поліцейським поїхала у Ховасхютту. Колкка та Кая повсякчас виходили, жестикулювали, показуючи на хатинку, на дорогу, якою прийшли, й на нужник на вулиці. Кая грала роль Іски Пеллер, а Колкка був тим єдиним слідчим, який допомагав їй згадати, що трапилось тієї лихої ночі. Харрі переховувався у вітальні, перенісши туди свої лижі й палиці, лижі решти двох стирчали у снігу перед хатинкою.

Харрі спостерігав за тим, як від подуву вітру здіймається у повітря легкий сніжок, що вкрив наст протягом ночі на голому сніговому плато. Сніг летів до гірських вершин, прірвами, схилами, нерівностями на ландшафті, застигаючи великими кучугурами та заносами, як сніговий карниз, що нависав над горою за хатинкою.

Звісно, Харрі припускав, що, можливо, чоловік, на якого вони полюють сьогодні, так і не з’явиться. Раптом Іски Пеллер з якоїсь причини немає у переліку приречених на смерть, чи убивця вирішив, що година зараз неслушна, а може, він має інші плани щодо Іски. Чи відчув лихе. Є й більш проста ймовірність: поїхав кудись, захворів…

Хай там як, а якби Харрі полічив усі випадки, коли інтуїція зраджувала його, він би ще розмірковував, чи не відмовитися взагалі від цього плану. Але він не рахував. Натомість він пригадав, скільки разів інтуїція підказувала йому те, що він і без того знав, лише досі не здогадувався. І зараз вона говорила, що убивця вже на шляху до Ховасхютти.

Харрі знову глянув на годинник. Убивці вони виділили двадцять годин. За гарними ґратками у величезному вогнищі потріскували ялинові дрова. Кая лягла відпочити у спальні, а Колкка сидів за журнальним столиком, змазуючи розібраний «Вейлерт Р11». Харрі упізнав німецьку зброю, бо на ній немає мушки. Ці пістолети — для ближнього бою, коли треба блискавично витягнути зброю з кобури, з-за ременя чи з кишені, тож якщо пістолет гладенький — не так ризиковано, що він за щось зачепиться. За таких обставин мушка не потрібна — зброю націлюють на об’єкт і стріляють не цілячись. Запасний револьвер — «Зіг зауер» — лежав поруч, зібраний, з набоями. Харрі відчував, що кобура за плечима від його власного «Сміт-Вессона» 38-го калібру упирається йому в ребра.

Вночі їхній гвинтокрил приземлився біля озера Недалванет за кілька кілометрів звідси, решту шляху вони здолали на лижах. За інших умов Харрі, певно, зачарувало б залляте місячним сяйвом плоскогір’я. Спалахами, що танцюють у небі. Чи майже раюванням на обличчі Каї, коли вони, ніби у казці, ковзали цим білим безгомінням і йому видавалося, ніби поскрипування снігу під лижами долинало здалеку. Але на карті стояло надто багато, він не мав права програти і не зважав ні на що, окрім роботи, крім полювання.

Саме Харрі запропонував, щоб Колкка зіграв роль слідчого. Він не забув того, що трапилось у барі «Юстіцен», але якщо все піде за планом, уміння фіна у ближньому бою стануть у нагоді. Найкраще, якщо убивця заявиться серед білого дня, тоді його схопить одна із двох груп, що окопалися у снігу. Але якщо він прийде вночі й групи не завважать його заздалегідь, їм доведеться давати раду самотужки.

Кая та Колкка спали кожен у своїй спальні, а Харрі ночував у вітальні. Ранок минув без зайвих балачок, навіть Кая мовчала. Зосереджувалась.

У дзеркальному відображенні у вікні Харрі бачив, як Колкка збирає пістолет і цілиться йому в потилицю, вдаючи, ніби стріляє. Лишилося двадцять годин. Харрі мав надію, що убивцю не доведеться довго чекати.

Бйорн Гольм добував із шафи Аделе блакитний костюм медсестри й відчував, як Гейр Брюн, що стояв у дверях, свердлить поглядом йому спину.

— Може, ви все заберете? — спитав Брюн. — Щоб мені не треба було викидати. До речі, де ваш колега Харрі?

— У гори поїхав кататися на лижах, — терпляче відповів Гольм, розпихаючи речі у пластикові пакети, які приніс із собою.

— Невже? Цікаво. Я б не подумав, що він завзятий лижник. І куди він поїхав?

— Не можу сказати. До речі, про лижі: що носила Аделе у Ховасхютті? У неї в шафі немає нічого годящого для катання на лижах.

— Певна річ, вона ж брала мій одяг.

— Тобто вона брала ваш лижний костюм?

— А чому ви аж так дивуєтесь?

— Та ви теж мені не видалися таким… завзятим лижником. — Його слова прозвучали багатозначніше, ніж прагнув сам Гольм, і він відчув, що зашарівся.

Брюн тихо засміявся й обернувся у дверях.

— Правильно, тепер я не лижник, я радше… модник.

Гольм кахикнув і, чомусь понизивши голос, мовив:

— Можна глянути?

— О, звісно, можна, — прошепелявив Брюн, втішаючись ніяковістю Гольма. — Ходімо глянемо на мій гардероб.

— Пів на п’яту, — мовила Кая й знову передала Харрі каструлю з лапскаусом[105]. Їхні руки не торкалися. Погляди не зустрічалися. І вони не розмовляли одне з одним. Ніч, яку вони провели разом в Уппсалі, здавалася вже такою далекою, як сон, що наснився два дні тому.

— За сценарієм я маю стояти з південного боку і палити.

Харрі, кивнувши, передав каструлю Колкці, той вишкріб усе, що лишалось, до дна й став закидати в себе.

— Гаразд, — мовив Харрі. — Колкко, постежиш за західним вікном? Сонце вже низько, тож обачніше користуйся біноклем, щоб не було відблиску.

— Ось тільки спочатку попоїм, — відповів той шведською, повільно й чітко, спрямовуючи повнісіньку ложку до рота.

Харрі підвів брову. Поглядом попросив Каю вийти.

Щойно вона вийшла за двері, Харрі, сівши біля вікна, взявся розглядати рівнину й гірські гребені.

— Отже, Бельман узяв тебе на роботу, коли тобою знехтувала решта. — Він промовив це тихо, але у тиші вітальні було чутно навіть шепіт.

Спливло кілька секунд. Відповіді не пролунало. Мабуть, Колкка усвідомлював, що Харрі заговорив з ним про особисте.

— Я чув дещо після того, як тебе вигнали з Європолу. Кажуть, ти під час допиту відлупцював ґвалтівника, який уже мав судимість. Це так?

— Не твоє діло, — відповів Колкка, спрямовуючи чергову ложку до рота. — Але цілком ймовірно, якщо він не поставився до мене