Читати книгу - "Зарубіжний детектив"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Що ж я ще можу повідомити? — виправдовувався Доманецький. — Все це спокійні люди, неприємностей не мали. Про таких, як правило, міліція небагато знає, немає у неї причини ними цікавитися. Інша річ — який-небудь злодюжка, або хуліган, або ті, хто постійно товчеться біля пивного рундука. Ось їх ми добре знаємо, за ними наглядаємо.
Пояснення начальника відділка було логічне. Міліції і без того дуже багато роботи і, ясна річ, немає ні часу, ні необхідності займатись громадянами, які не порушують громадського порядку, не вступають у конфлікт з законом.
Коли Януш Качановський йшов довгим коридором адміністративного корпусу, розшукуючи кабінет директора, раптом розчинились двері, і з них вискочила якась дівчина, налетівши на майора з такою силою, що він ледь утримався на ногах.
— Ох, вибачте. — Вона спалахнула від зніяковіння.
— Нічого, нічого, мені навіть приємно, — Майор уже встиг помітити, що незнайомка досить гарна: коротке волосся, прямий носик, красиві голубі очі.
— Що ви тут робите? — спитала вона.
— Шукаю сім мільйонів злотих. Пройшов слух, що у вас їх викрали. Може, ви знаєте, де вони?
— Якби знала — вже б знайшла їм застосування, — засміялась вона.
— А якщо серйозно — я шукаю кабінет директора. Не проведете мене?
— Так ви з міліції. — Великі очі дівчини від здивування стали ще більшими. — Шукаєте свого колегу, який нашу зарплату заграбастав?
— Так, я справді з міліції, майор Качановський, дозвольте відрекомендуватися. А чому ви думаєте, що злочинець — мій колега?
— Так він же був у міліцейській формі, у білому кашкеті, з жезлом у руці. Усі на заводі тільки й говорять про це! Дуже цікаво, чи знайдете ви його? Я особисто думаю — ні.
— Чому ж?
— Коли вони вже примудрилися вкрасти сім мільйонів, то напевно зуміють і сховати їх як слід. І самі щезнуть, хоч під землю. Не для того вони ризикували, аби попастися. Ну а ще… — дівчина завагалась було, а потім рішуче закінчила: — Ну а ще — хіба ви наважитеся визнати, що міліціонер міг виявитися бандитом!
— Саме цього чоловіка, повірте мені, ми шукатимемо особливо старанно. І знайдемо, хоч з-під землі доведеться діставати. Але тільки з вашою допомогою.
— Кожен з нашого заводу охоче допоможе вам. Але що, наприклад, особисто я можу зробити?
— Ви справді хочете нам допомогти?
— Звичайно. — Дівчині приємно було почути, що вона спроможна подати допомогу цьому симпатичному чоловікові з сивіючими скронями.
— Ви тут живете?
— На жаль, ні. Одинакам директор не надає житлової площі. У кращому випадку — кімнату в гуртожитку. Доводиться щоденно добиратися із Варшави автобусом.
— Так це ж здорово, що ви варшав’янка! Якщо у вас знайдеться час, давайте зустрінемось сьогодні о п’ятій у кав’ярні «Новий Свят». Знаєте, та, що на розі Свентокшіської і Нового Свята? У залі на першому поверсі. Там я і поясню вам, у чому полягає ваше завдання. Звичайно, наша домовленість — державна таємниця.
— Гаразд, о п’ятій я там буду.
— Ну а зараз покажіть мені, будь ласка, де тут кабінет директора.
— Це поверхом вище. Треті двері зліва. Павле, проведи пана майора до директора, — попросила вона молодого чоловіка, який проходив мимо, усміхнулася на прощання і з гідністю увійшла до кімнати, з якої тільки що стрімко вискочила.
Коли секретарка доповіла про прибуття майора Качановського з Варшави, директор вийшов у приймальню зустріти його.
— Дуже неприємна історія, — сказав він, привітавшись, — Неприємна для нас обох.
— Чому ж для обох? — здивувався майор. — Адже постраждали тільки ви. Втратили більше семи мільйонів готівкою, та ще автомашину на додаток.
— Машину до уваги не беріть, — заперечив директор. — Сьогодні-завтра грабіжники її кинуть. Що ж стосується грошей… У загальному балансі наших фінансових операцій це аж ніяк не астрономічна сума. Я мав на увазі не матеріальні аспекти справи.
— А які ж?
— Моральні. З одного боку, міліціонер, який викрав гроші…
— А з другого? — посміхнувся майор. Воістину безсмертна історія кьопенікського шевця[6]. Досить людині натягнути мундир, і оточуючі вже ні хвилини не сумніваються, що він саме той, за кого себе видає.
— А з другого — його спільник або спільники на заводі.
— Поясніть, будь ласка.
— Усе зрозуміло. Злочинцям не вдалось би так чітко здійснити наперед підготовлене пограбування, якби в них не було на заводі спільників.
— Ви підозрюєте, пане директор, касирку Христину Палюх?
— Боронь боже! Я цілком певний того, що наша касирка, яка пропрацювала тут стільки літ, не має до пограбування ні найменшого стосунку. Я готовий ручатися за неї.
— Тоді, виходить, шофер Ковальський?
— В жодному разі! Це дуже порядна людина.
— Залишається охоронник Анджей Баліцький.
— Виключено. Може, він зірок з неба не хапає і не надто працьовитий, але це обов’язкова, чесна людина. Та й не було в нього ніякого розрахунку йти на такий ризик. У нього своє господарство, непогана зарплата, робота не важка. Лишилося кілька років до пенсії. Діти влаштовані. Ні, ця авантюра не для нього.
— Пане директор, сім мільйонів — величезна сума. Вона могла спокусити, як ви вважаєте, працівників міліції, але з таким же успіхом і касирку, і шофера, і охоронника, а не виключено, що й кого-небудь з керівників заводу.
Директор трохи помовчав.
— Може, ви й маєте рацію, майоре. Але в одному я переконаний: співучасників бандита у міліцейській формі, — тепер його тон звучав вже не так категорично, — необхідно справді шукати на нашому заводі.
— Чому ви так думаєте?
— Та просто довіряю своєму відчуттю.
— А ваше відчуття не підказує, де саме необхідно шукати злочинців?
У відповідь директор зареготався, але зараз же посерйознішав.
— У мене ніяких підозрінь, — сказав він, — але хочу звернути вашу увагу на ту обставину, що обидва злочинці, як мені сказали, були молодими людьми. Віком двадцяти — двадцяти трьох років. Пані Палюх і охоронник Баліцький люди далеко не молоді, та й шофер Ковальський старший за бандитів. По-моєму, логічно шукати спільника або спільників у середовищі молодих. У нас на заводі їх багато, саме серед цієї вікової категорії спостерігається найбільша плинність, як і різні дисциплінарні провини.
Качановський похитав головою:
— Шановний пане директор, я зміг би навести десятки і навіть сотні прикладів, коли за молодими злочинцями стояв «розум», набагато старший за них. Він усе продумував, а молоді були лише виконавцями його планів. Йому ж, до речі, діставалась левова доля здобичі.
— Так із чого ви думаєте починати? — спитав директор.
— Збиратиму відомості, нехай навіть такі, які мають до справи приблизну причетність. Вас би я попросив розповісти про всі обставини, пов’язані з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зарубіжний детектив», після закриття браузера.