Читати книгу - "Адвокат негідників"

— Я не потребую ваших порад, коли йдеться про те, як мені виконувати мою роботу, — відрізає Вуді, але відповідь його жалюгідна.

— Може, й так, — кажу я. Залюбки знову грюкнув би дверима, але не хочу втрачати гроші.

— Добре, добре, — заспокоює Мосс. — Ми це перепишемо, додамо слова, адресовані родині Ренфро.

— Дякую, — кажу я. — Зайду завтра, після прес-конференції.

Зустрічаюся з Дуґом Ренфро за ланчем у кав’ярні поблизу його дому. Пояснюю йому щодо угоди, він захоплений тим, що отримає два мільйони. Моя частка, згідно з договором, становить 25 відсотків, та я зменшу її до лише 10 відсотків. Його це дивує, спочатку він навіть береться сперечатися. Я віддав би йому усі гроші, але у мене були деякі витрати. Після того, як розрахуюся з Гаррі і Гаррі, у мене залишиться близько 120 тисяч доларів, цього мало, з огляду на час, який я витратив на справу, але це все одно хороша оплата.

Він робить ковток кави, його рука починає тремтіти, на очі набігають сльози. Він опускає горня і стискає перенісся.

— Мені потрібна лише Кітті, — вимовляє він тремтячими губами.

— Мені шкода, Дуґу, — кажу я. Що ще можна сказати?

— Чому вони це зробили? Чому? В цьому не було жодного сенсу. Вибили двері, розмахували зброєю, як ідіоти, не в тому будинку. Чому, Себастьяне? Усе, що я можу зробити — лише похитати головою.

— Я їду звідси, просто зараз вам це скажу. Подалі. Ненавиджу Сіті і недоумків, які ним керують, і ще, скажу вам зараз, Себастьяне, із цими вісьмома копами, яким перепало, позбавленими роботи, викинутими на вулицю, я не почуваюся в безпеці. І вам теж не варто почуватися в безпеці, знаєте?

— Знаю, Дуґу. Повірте, я весь час про це думаю. Але я завдавав їм клопотів раніше. Я не належу до їхній мішеней.

— Ви відчайдушний адвокат, Себастьяне. Я спочатку сумнівався. Те, як рішуче ви прийшли, коли я ще лежав у шпиталі. Я все думав: «Що він за один?». Знаєте, були й інші адвокати, які крутилися поруч і хотіли взятися за справу. Деякі були справжніми диваками, все ошивалися біля шпиталю. Але я їм відмовив. Я радий, що вчинив так. На процесі ви були чудовим, Себастьяне. Неймовірним.

— Добре, добре. Дякую, Дуґу, досить уже.

— П’ятнадцять відсотків, гаразд? Я хочу, щоб ви отримали 15 відсотків. Будь ласка.

— Якщо ви наполягаєте.

— Наполягаю. Мій будинок вчора продали, доволі вигідно. За два тижні усе буде готово. Думаю поїхати до Іспанії.

— Минулого тижня йшлося про Нову Зеландію.

— Світ такий великий. Я можу податися куди завгодно, можу подорожувати хоч цілий рік. Усе побачити. Лише хотів би, щоб Кітті була зі мною. Вона так любила подорожувати.

— Гроші ми отримаємо скоро. Зустрінемось за кілька днів і розділимо.

Прес-конференцію дивлюся вдома. Протягом останніх кількох годин мер Вуді прийшов до виваженого рішення, що вибачення принесуть йому більше голосів, аніж спротив. Він стоїть за трибуною, і вперше за тривалий час позаду нього нікого нема. Жодної душі. Він сам-один: ні міських урядовців, які надувають щоки перед камерами, ані шеренги міцних офіцерів у формі, ані похмурого прокурора, який супиться так, ніби його мучить геморой.

Він пояснює нечисленній групі репортерів, що Сіті владнало юридичні претензії з родиною Ренфро. Цивільного процесу не буде; нічне жахіття позаду. Умови, звичайно, конфіденційні. Він приносить найглибші вибачення родині за те, що трапилося. Очевидно, було допущено помилки (не з його боку), і він прийняв рішення вжити рішучих заходів, аби поставити крапку в цій трагічній історії. Шефа поліції з цієї миті звільнено. Він несе повну відповідальність за дії своїх офіцерів. Усі восьмеро членів загону спецпризначення також позбавлені посад. Їхні дії неприпустимі. Процедури буде переглянуто. І так далі.

Насамкінець він знову просить пробачення, і моментами скидається на те, що він ось-ось розплачеться. Непогана акторська гра, як для Вуді. Вона навіть може принести йому трохи голосів. Але будь-хто може ознайомитись з результатами опитувань.

Що ж, Вуді, це сильний хід.

Тепер, коли моє життя стало не таким уже й складним, по