Читати книгу - "Епоха слави і надії, Євгеній Павлович Литвак"

– Доки твої люди вантажать золото, я б хотів з тобою поговорити. Тут дуже багато зайвих очей і я не хочу, щоб наша розмова обговорювалася між простими вояками. З посмішкою, запросивши індуса пройти вперед, циганський Барон вийшов за ним через другі двері. За невеликим подвір’ям виявилася вузька кам'яниста дорога.

– В нас нема відомостей про ченців і їх Монастир. Сказати де їх Братство я не можу, тому що ніколи там не був. Ми знаємо про їх існування не більше вашого. Зрідка ми зустрічаємо людей в мантіях, що купують їжу і інструменти, але стверджувати, що це саме вони, я не можу. Вистежувати їх у мене було марно, тому тобі доведеться шукати їх самостійно.

Андрогін процитував фразу свого брата, яка була сказана в залі зборів перед їх імператором : "Той, хто знайде ченців і укладе з ними союз, правитиме світом".

Двоє йшли поселенням, доки не прийшли до кладовища. Міха продовжував говорити:

– Такими методами, як у тебе, союз ви не укладете. Ти зробив дві помилки. Перша,– Міха кивнув у бік кладовища, де цигани ховали своїх братів, полеглих від зброї індусів, коли ті напали на селище, що тоді будувалося. – Твої розвідники вбили ні в чому не винних людей, чоловіків, батьків, братів.

Він розгорнувся і попрямував назад до будинку, Андрогіну нічого не залишалося, як піти за ним. Індус йшов за циганом, передчуваючи багатство і виношуючи думки про те, як заволодіти іншим золотом.

– За таку суму можна відкупитися не лише від Ашоки, але і від усього світу. – Говорив сам собі Андрогін – Та що там відкупитися? – Можна створити свій світ!

Зухвалу мову цигана він розглядав просто, як порожні настанови переляканого старого.

– Друга, – продовжив Барон, – те, що ти посмів погрожувати мені і моєму народу, навіть не дізнавшись, хто ми такі. Я впевнений, що мій син попереджав тебе з приводу зброї.

Індус не розумів, чому Міха розмовляє з ним таким тоном, поки вони не зайшли назад у будинок. Там цигани складали в ряд мертві тіла його охоронців – кращих воїнів його армії, а скарбниця була знову закрита. Маркітан із загоном вартових біля воріт закрив йому вихід. Барон обернувся до індуса:

– Зробиш третю помилку, і я відправлю тебе до прабатьків!

Андрогін спохмурнів. Недаремно він був командувачем армією: навіть перед обличчям неминучої смерті, він не втрачав здатності думати. Якщо його не вбили, значить, вони розраховують на те, щоб він відвів армію.

– Якщо ти і в правду думаєш, що я тобі це пробачу, то ти безглуздий, як стара кобила. Я зрівняю твою глушину із землею.

– Ти правий. Якщо б я так думав, то був би дурнем. Добре, що це не так. – Відповів Міха на загрози індуса. – Я не думаю, я в цьому абсолютно впевнений! Ні ти, ні твої люди не зможуть знищити ні мене, ні це селище. І це ти -дурень, якщо думаєш, що це у тебе вийде.

Андрогін розсміявся, але вже не так самовпевнено.

– Мої воїни перевершують в кількості та вміннях! Я веду найкращих країни.

– Мертві твої найкращі. – Міха вказав на трупи його особистої охорони. І Андрогін зрозумів, що жоден з циган не отримав в сутичці навіть подряпини.

Барон взяв обома руками індуса за комір сорочки, незважаючи на свій вік, сили в нього було досить, щоб сорочка гостя репнула. Міха наблизився до нього настільки близько, що Андрогін відчув його дихання, і відчув, як погляд цигана проникає прямо в його душу. Потім лівою рукою старий вдарив його по обличчю і викинув до свсідньої кімнати. Гість ударився об одвірок і, зігнувшись навпіл, ледве втримався на ногах. Такого приниження він ще ніколи не відчував!

– Забирайся! – Прокричали цигани.

Швидким і твердим кроком, індус попрямував до виходу, на вулиці зупинився, обернувшись обличчям до будинку, він вийняв свій меч, що блиснув на світі сонця і покликав Барона:

– Міха! Я чекаю тебе. Виходь і покажи, на що ти здатний! – Андрогін був серйозний і не жартував. В уміннях управлятися зі зброєю, він був одним з кращих в Калінзі, а його холоднокровність не давала руці здригнутися в потрібний момент.

Циганський Барон повільно з'явився на порозі свого дому. Він не відривав погляд від індуса. Величезна сокира, яку він тримав в правій руці, виглядала загрозливо. Андрогін тут же стиснув свій меч двома руками, приготувавшись атакувати. За ним, у всеозброєнні стояв його син з вартою. З всіх боків підходили вже не цигани, а воїни в легких шкіряних обладунках, зі списами, мечами і щитами.

– Пам'ятай, зробиш третю помилку – сам проситимеш мене про смерть.

Розуміючи, що зараз не час помирати, він розвернувся і не озираючись, попрямував до виходу, розштовхуючи циганів, що стовпилися. Він прийшов сюди з вимогою і воїнами, а йде з ганьбою і порожніми руками. По дорозі його проводжали сотні циганів своїми лютими поглядами. Це були не просто чоловіки і жінки, це були воїни, які були готові не лише до захисту свого дому, але і до нападу на ворога.

Він подумки лаявся, а брови його повзли вгору від люті і приниження, він дозволив себе обдурити.

Маркітан провів його до краю табору:

– Йди Андрогін з Калінги. Ми тобі не вороги, але навіть не думай повертатися.

– Я можу вбити тебе прямо тут, але відчуваю, що ти мені ще згодишся! – Прошипів крізь зуби індус, і ледве чутно додав. – А інтуїція жодного разу мене не підводила.

Індус вийшов з селища. Тепер, коли безпосередня небезпека минула, почало приходити усвідомлення того, що сталося. В якійсь мірі йому було страшно. Холодок пробіг по його тілу. Адже у будинку могло виявитися не десять, а одинадцять трупів.

– Я залишив там своїх друзів і кращих воїнів. Жменька циганів втерла мені носа і перебила всю мою охорону. – Злився на себе Андрогін. Потім він згадав фразу свого друга Акурата: "Минуле – в минулому" і йому стало легше.

– В мене досить воїнів, щоб штурмом опанувати поселенням циганів. – Продовжував свій монолог провідник індусів. – Помститися за приниження? Ні. Цінніше, те золото, що цей Барон зберігає в себе. Але, побачивши таку багату здобич, кожен з моїх підлеглих, захоче стати сам собі царем і правителем. Якщо хто і залишиться живим, після цього "поділу", того доб'ють ті, що прийдуть циганам на допомогу – ченці. Можливо, Міха на це і розраховував, і цигани вже йдуть таємними стежками в гори? Щоб потім повернутися і розправитися з нашою