Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА 📚 - Українською

Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гібридні дракони" автора КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 132
Перейти на сторінку:

       - А, про це. Але ж це - проста помста, а не встановлення справедливості.

       - От я сьогодні і намагалася встановити справедливість. І мені від цього геть не полегшало. Думаю, В’ячеслав навмисно вдарив тебе.

       - Ми цього не знаємо, - зітхнув Олень. – Я його звинувачувати не можу. А чому ти з ними…. Е…. в натягнутих відносинах?

       - Це довга історія, - відмахнулася Єфа.

       - Час у нас є. А не розкажеш, то я буду думати лише про те, наскільки ця вода холодна і звихнуся від холоду.

       - Ну, добре. Я колись, ще мені років шість було, побилася із хлопцем. Він мучив жабу, тож я його відлупцювала. Тоді я ще у школу ходила. Мене покарали, бо людей бити не можна. А потім вчителька весь час придиралася до мене. Змушувала вставати та казала всім, що я – донька, так би мовити боса, і до мене особливе ставлення, навіть коли я поводжуся погано.

      - Тебе ж покарали, - здивувався хлопець.

      - Еге ж. Вона хотіла, щоб мене відлупцювали ременем для профілактики. А батьки позбавили мене розваг на певний час. Тож, вона образилася. Бо це її синочка побили. А діти вони ж які. Їм скаже вчитель, що хтось поганий, вони й починають знущатися. Ні, мене не били. Але не гралися і не розмовляли зі мною. Батькам я нічого не казала. Хтось інший сказав. Мама обурилася і забрала мене зі школи. Тож, вчителька потім всім розказувала, що я – ще й ябеда.

       - А хто сказав твоїм батькам, що тебе ображають?

       - Я не знаю, - знизала плечима дівчина. - Може, хтось з вихователів з дитячого садочку. Він же ж там поруч. Коли ми стали старші і розумніші, то потроху стосунки стали налагоджуватися. Але я їм не дуже довіряю. А вони мене вважають…ну, ти чув. Навіть не знаю, що буде далі.

      А далі почувся грюкіт і свист. Всі підняли голови та побачили вдалечині величезного зелено-жовтого Дракона. Футболісти кинулися до тунелю. Єфа різко підняла Оленя, схопила його чобіт та потягнула хлопця до поля. В’ячеслав обернувся та кинувся до Єфи із Оленем.

     - До тунелю! До тунелю! – Люто замахала В’ячеславу  дівчина. Вона вже зрозуміла, що гібридний Дракон  от-от їх помітить. І самопожертва В’ячеслава не допоможе. Той зітхнув, розвернувся та кинувся до тунелю настільки швидко, наскільки міг. Мабуть, зрозумів, що краще викликати Огняну.

     - До лісу, - прохрипів Олень. Єфа стукнула хлопця по руці, ніби кажучи:

     - Бовдуре, нас там помітять!

     - До лісу, - з останніх сил прохрипів Олень. Дівчина здалася. Бігти все одно вже не було сили.

     - Гр-р-р! – Почулося позаду. Це гібридний Дракон побачив підозрілих людей. Він сильніше запрацював крилами.

        - Сосно, впусти нас до себе, - звернувся Олень до першої ж сосни, яку побачив.

        - Ну, звичайно. Як тупий, то - як дерево. А як гібридні Дракони переслідують, то вже допомогу у дерева просять, - протріскотів голос, схожий на шелест гілок, коли дме сильний вітер. – Але, я - добріша за людей, заходьте, - додала сосна. Олень різко притягнув Єфу до своїх грудей та провалився спиною у стовбур.

      Дівчина із подивом відчула, що ховання у дереві дуже нагадувало пірнання у воду. Але замість води та бульбашок із киснем, скрізь була деревина. І пахло деревом. Вірніше,  сосною.

       - Як це? – Пробурмотіла Єфа. Голос її тут був дуже тихий, наче у воді.

       - Ото сучасні люди, - образилася сосна. - Ви багато чого не знаєте, а називаєте себе вінцем Еволюції. Дурня! Ото тобі пощастило, що твій хлопчина знає старі звичаї. Мабуть історією цікавишся? – Запитала сосна у червоного Оленя. – А. Бачу вже. Так, були колись часи, коли ми у мирі жили. Хоча, за твоїх часів теж мало хто про дерева турбувався. Скільки дерев зрубав, а давай-но, розколюйся! Розколюйся, - засміялася з свого жарту Сосна.

       - Я не рубав. А от дрова нам приносили. Казали, що зі старих дерев. Чи брехали?

       - Може, й не брехали, - зітхнула Сосна. – А цей бовдур й досі літає та випромінює полум’я. Дивно, що ще нікого не підпалив. І чому ти у струмок не заховався?

        - Він зараз дрібний.

        - А я на твою думку – незмірна? – Образилася Сосна. Тоді захихотіла і додала. – Це ви, люди намагаєтеся схуднути. Чи, краще сказати - намагалися. Бо зараз з їжею – швах. А ми дерева, любимо, коли ми високі та міцні. Так нас важче зрубати. О, здається полетів геть.

       Сосна випхнула гостей на землю, при чому з іншого боку. Тож Олень впав на спину, пом’якшуючи Єфі падіння.

      - Дякую, - разом подякували Сосні хлопець із дівчиною.

      - Та немає за що, але наступного разу - будьте обережні. Ти диви. Ще один Дракон.

      - Золотавий? – З надією запитала Єфа.

      - Гей, Драконе, ти золотавий, чи ні? – Звернулася Сосна до Дракона.

      - Оце я давно не чула Соснового крику, - відповіла Огняна та опустилася на землю.

      - А про що нам було розмовляти, - знизала гілками Сосна.

      Вони попрощалися із Сосною і полетіли. Інші Сосни чомусь мовчали. Мабуть, спали після обіду – вчора тут пройшов рясний дощ, хоча на футбольному полі це було непомітно.

1 ... 92 93 94 ... 132
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"