Читати книгу - "Ліїн із роду со-Ялата. Спадкоємці, Тетяна Гуркало"

— Та я тебе… хлопчисько, що зарвався! — грізно гаркнув прим і картинно труснув палицею. Вона тихенько клацнула і перетворилася на тонкий меч у дерев'яних піхвах.

Щоправда, повністю витягнути свою грізну зброю прим со-Каєсу вже не встиг. Зі стелі на нього впала темна крапля, він коротко скрикнув і звалився мертвим біля ніг Ромула.

— Я ж сказав — це мій дім, — похмуро мовив Ромул. — І я не прийшов би сюди, якби не був впевнений, що він мене захистить від змовників.

Змовники у відповідь скромно промовчали. Ніхто навіть не ворухнувся.

— Ви ніколи не замислювалися про те, чому мого батька прокляли на смерть так складно і ненадійно? Чому ніхто так і не спробував його вбити, щоб не чекати, доки воно спрацює, теж не думали, правда? Про те, чому жоден замах змовників схожих на вас так і не вийшов, теж, схоже, не замислювалися. Але вирішили врятувати імперію, так?

Змовники продовжували мовчати і кидати приголомшені погляди на обгорівше тіло.

— Щоб надвечір вас у палаці не було. Інакше спіткає доля вашого ватажка. Ідіть, полюйте на морських зміїв, може, й зловите того, що з'їв артефакт, — наказав Ромул.

— Але… — спробував хтось заперечити за спиною Ромула.

— Я дуже злий, краще зі мною не сперечайтеся.

— А варта навіщо, якщо палац боронить? — сміливо спитав нетверезий шляхетний чоловік і голосно гикнув.

— А варта, щоб я встиг вас вислухати і все вам сказати, перш ніж хтось стане розмахувати зброєю, вирішивши, що настав час убити мене своїми руками. Та й нудно без варти, — великодушно пояснив Ромул.

Нетверезий чоловік реготав і пообіцяв упіймати найбільшого морського змія. Решта його веселощі розділити не змогли.

Ромул видихнув, розвернувся і просто пішов.

Бажання всіх убити кудись поділося, розвіялося, як ранковий туман.

Напевно тому, що ця компанія виглядала дуже безглуздо. Імперію вони рятують. Родича знайшли. Артефакт вирішили одержати.

Ну, безглуздо!

— І це їх я боявся, — похмуро сказав Ромул, вийшовши в коридор. — Навряд чи інші кращі. Тих, хто був краще, вже вбив демон. Залишилися тільки такі ідіоти, які тим, хто був кращим, нашкодити не могли і тому не були видалені з палацу. Напевно.

Глибоко вдихнувши, Ромул пішов до своїх кімнат, подумки наказуючи собі все одно не розслаблятися. Тому що навіть у цих рятівників імперії замах міг вийти. А там цілком може виявитися, що й крім со-Яруна вижив хтось досить розумний чи хитрий. І на переговори з молодим імператором, на відміну від радника з садівництва, він не збирається йти.