Читати книгу - "Темний союз, Дроянда"

Анна стискала телефон у руці, намагаючись контролювати своє дихання. На іншому кінці дроту було чутно глибокий вдих Антона.

— Анно... — його голос звучав невпевнено. — Я хотів поговорити. Без усіх цих драм і загроз.

Вона обережно глянула на Алекса, який сидів поруч, склавши руки на грудях, спостерігаючи за нею уважним поглядом.

— Говори, — коротко відповіла вона.

— Ти ж знаєш, я не хотів, щоб усе зайшло так далеко. Я... я просто не знав, як інакше привернути твою увагу, — Антон говорив тихо, ніби соромився власних слів.

Анна скривилася. Він не знав, як привернути її увагу? Тому обирав образливі слова, знущання, погрози?

— Якщо ти хочеш вибачитися, то роби це щиро, а не шукай виправдань, — сказала вона твердо.

Антон замовк на кілька секунд, потім зітхнув:

— Добре. Вибач.

— Тільки й усе? — Алекс, який до цього мовчав, нахилився вперед. У його голосі було щось небезпечне. — Думаєш, одного «вибач» достатньо?

Антон нервово прокашлявся.

— Я не знаю, що ще сказати. Я втратив роботу, мої батьки ледь не втратили свою. Я більше не можу дозволити собі школу, у яку ходжу все життя. Думаєш, мені легко?

Анна відчула змішані почуття. З одного боку, вона не бажала йому зла. Але з іншого — він сам усе це спровокував.

— Ти сам зробив цей вибір, — Алекс холодно подивився на телефон. — І тепер пожинаєш наслідки.

Анна опустила очі. Вона не хотіла, щоб усе закінчилося так.

— Антон, — сказала вона м’якше, — якщо тобі потрібна допомога, проси її чесно. Не потрібно більше маніпуляцій.

Антон мовчав, а потім, здавалося, щось вирішив.

— Ти права, — сказав він тихо. — Але... мені треба час.

Анна кивнула, хоча він цього не бачив.

— Добре.

Вона поклала телефон на стіл, а потім подивилася на Алекса.

— Я знаю, що ти думаєш, — випередила вона його слова. — Але інколи людям треба дати шанс.

Алекс зітхнув і обережно взяв її руку.

— Якщо він зробить хоч крок у неправильному напрямку, я його не пощаджу, — сказав він серйозно.

Анна слабо усміхнулася.

— Я знаю.

Він притягнув її ближче, і вона відчула тепло його тіла.

— А тепер, — прошепотів він їй у волосся, — давай забудемо про нього і проведемо вечір так, як належить.

Анна вдячно кивнула. Вона більше не хотіла думати про Антона. Вона хотіла бути тут і зараз — з Алексом.