Читати книгу - "Втрачений символ"

— Пітер потрапив у страшну біду, — озвалася Кетрін.

— Мені вже сказали про це, — зітхнув старий. — І я зроблю все від мене залежне, щоб вам допомогти.

Ленґдон не помітив на руці настоятеля масонського персня, однак він знав, що багато масонів, особливо серед церковників, воліли не демонструвати своєї належності до масонства.

На початку розмови Ленґдон та Кетрін виявили, що настоятель Геловей вже дізнався про деякі сьогоднішні події з телефонного повідомлення Ворена Беламі, а поки вони переповідали йому решту подробиць, вираз стурбованості на обличчі старого змінила тривога.

— І цей чоловік, що захопив нашого любого Пітера, — спитав настоятель, — наполягає, аби ви розшифрували йому піраміду в обмін на життя Пітера?

— Так, — відповів Ленґдон. — Він переконаний, що це мапа, яка виведе його на потаємну схованку з древніми таємницями.

Настоятель поглянув на Ленґдона своїми лячними білуватими очима.

— Мої вуха підказують мені, що ви не вірите в такі речі.

Ленґдон не бажав марнувати час на розмови в такому ключі.

— Не має значення, вірю я чи ні. Ми мусимо допомогти Пітерові. На жаль, коли ми розшифрували піраміду, то ніякого шляху вона не вказала.

Старий випрямився у своєму кріслі.

— Ви розшифрували піраміду?

У розмову втрутилася Кетрін. Вона пояснила, що, всупереч застереженням Беламі та проханню її брата, аби Ленґдон не розкривав пакунок, вона таки розкрила його, бо для неї головне — хоч якось допомогти Пітерові. Вона розповіла настоятелю про золотий горішній камінь, про магічний квадрат Альбрехта Дюрера і про те, як цей квадрат допоміг їм розшифрувати масонський тест з шістнадцяти літер і отримати фразу Jeova Sanctus Unus.

— І це все, що там написано? — спитав настоятель. — Єдиний Істинний Бог?

— Так, пане, — відказав Ленґдон. — Вочевидь ця піраміда є не стільки географічною мапою, скільки метафоричною.

Настоятель простягнув руки.

— Дайте я помацаю її.

Ленґдон розстебнув сумку, витяг піраміду і поставив її на стіл перед преподобним настоятелем.

А потім разом із Кетрін почав спостерігати, як тендітні пальці старого обмацали кожен дюйм цього каменя — вигравіруваний текст, гладеньку основу й усічену вершину. Закінчивши, старий знову простягнув руки.

— А горішній камінь?

Ленґдон витяг із сумки маленький кам’яний футляр, розкрив його і подав горішній камінь настоятелеві. Старий, який нетерпляче очікував цієї миті, обмацав золоту пірамідку так само ретельно, як і кам’яну, досліджуючи кожен її дюйм. Дійшовши до напису, він затримав на ньому руку, вочевидь зіштовхнувшись з певними труднощами прочитування невеличкого, елегантно виконаного напису.

— Ця таємниця криється в Цьому Порядку, — допоміг йому Ленґдон. — А слова «Цьому» і «Порядку» написано з великої букви.

Коли старий поставив горішній камінь на піраміду і припасував, його обличчя було позбавлене будь-яких емоцій. Він на мить завмер, неначе читаючи молитву, а потім побожно пробігся кілька разів пальцями по завершеній піраміді. Тоді він простягнув руку, намацав кубічний футляр, взяв його і ретельно обмацав усередині та зовні.

Закінчивши, він відклав убік кубічний футляр і відкинувся на спинку крісла.

— А скажіть-но мені, — спитав він несподівано суворим голосом. — Навіщо ви до мене прийшли?

Це питання заскочило Ленґдона зненацька.

— Пане, ми пришли сюди тому, що ви нам самі так сказали. До того ж містер Беламі запевнив, що ми можемо вам довіряти.

— Однак ви не повірили йому!

— Прошу?

Білі очі настоятеля наче пронизували Ленґдона наскрізь.

— Пакунок із горішнім каменем був запечатаний. Містер Беламі сказав вам не розпечатувати його, одначе ви це зробили. Пітер Соломон теж застерігав вас не відкривати його. Однак ви це зробили.

— Пане, — втрутилася Кетрін. — Ми сподівалися допомогти моєму братові. Чоловік, який його викрав, вимагав, щоб ми розшифрували...

— Я це розумію, — урвав її настоятель, — однак чого ви домоглися, розкривши пакунок? Нічого. Викрадач Пітера хоче знати місцеположення, і його не задовольнить фраза Jeova Sanctus Unus.

— Згоден, — сказав Ленґдон, — але, на жаль, це все, про що сповіщає піраміда. Як я вже сказав, вона є не стільки географічною мапою, скільки фігуральним...

— Помиляєтеся, професоре, — знову перервав його настоятель. — Масонська піраміда є справжньою мапою. І вказує на справжнє, реально існуюче місце. Ви цього не розумієте, тому що не повністю розшифрували піраміду. Аж ніяк не повністю.

Ленґдон та Кетрін обмінялися спантеличеними поглядами.

Настоятель поклав руки на піраміду так ніжно, неначе пестячи її.

— Ця мапа, як і древні таємниці, має декілька рівнів значення. Її істинний секрет і досі прихований від вас.

— Настоятелю Геловей, — мовив Ленґдон. — Ми ретельно вивчили кожен дюйм піраміди та горішнього каменя. Там більше немає на що дивитися.

— У їхньому теперішньому стані дійсно немає. Але предмети мають здатність змінюватися.

— Прошу?

— Професоре, наскільки вам відомо, перспектива, яку обіцяє ця піраміда, — у чудесній перетворювальній силі. Легенда твердить, що ця піраміда здатна змінювати свою форму, фізичні обриси, щоб розкрити свої секрети. Як і той знаменитий камінь, що віддав меч Екскалібур у руки короля Артура, масонська піраміда здатна трансформуватися — якщо захоче — і відкриє свої таємниці гідним.

Ленґдонові спало на думку, що старий просто вижив з розуму.

— Вибачте, пане. Я правильно зрозумів — ви стверджуєте, що ця піраміда може зазнати справжньої фізичної трансформації?

— Професоре, якщо я простягну руку і перетворю цю піраміду просто на ваших очах, ви повірите в те, що побачили?

Ленґдон не знав, що й сказати.

— Ну, тоді я просто не матиму іншого вибору.

— От і добре. Зараз я саме це і зроблю. — Старий знову витер хустиною рота. — Дозвольте нагадати вам, що колись, у давні часи, навіть найгеніальніші уми вважали, що земля плоска. Бо якби вона була круглою, як куля, тоді, гадали вони, океани просто повиливалися б. Уявіть собі, як би вони з вас глузували, якби ви заявили, що «земля не лише являє собою кулю, а ще й існує невидима загадкова сила, що притискає все до її поверхні»!

— Є різниця, — зауважив Ленґдон, — між силою тяжіння та здатністю перетворювати предмети дотиком руки.

— Та невже? Невже не можна уявити, що ми й